Портал Українського Націоналіста

П'ятниця, 19 липня 2019

Цим псевдо — Вовк — у своїх оперативних документах радянські спецслужби називали Головного командира УПА Романа Шухевича. І це полювання на генерала Чупринку вони почали відразу, тільки-но територія Західної України була звільнена від німців.

На початку березня 1950 року в одну з камер внутрішньої в'язниці Львівського УМДБ по­трапила молода дівчина. Вона мужньо трималася на допитах. Після одного з них її кинули в ка­меру, де вже сиділа інша жінка. Вона була "своєю", розмовляла як галичанка, а на її обличчі були сліди побоїв.

І це було те, чого так потре­бувала виснажена, але незлам­на дівчина — підтримки надійної, старшої подруги. Підтримки по­радою, підтримки добрим сло­вом. І дівчина... розм'якла. Її хви­линна слабкість призвела до найстрашнішого — обезголовлю­вання українського визвольно­го руху і смерті його провідника Романа Шухевича.

Полювання на Вовка

Варто зазначити, що кінець 1940-х радянські спецслужби в Західній Україні зустрічали в не­доброму настрої. Минало вже п'ять років після "приходу ра­дянської влади", а на волі зали­шалася чимала група кермани­чів українського підпілля на чолі з Романом Шухевичем. Не до­помогли ані арешт його дружи­ни та дітей, ані посилені допити вже затриманих повстанців. Шухевич десь був, але на його слід вийти ніяк не вдавалося. Для по­силення радянських каральних органів у Західній Україні з Мо­скви було відряджено генерал-лейтенанта МДБ Павла Судоплатова, того самого, який у 1938-му вбив лідера ОУН Євгена Коновальця. Протягом шести місяців у 1949 - 1950 роках він перебу­вав у Львові, очолюючи опергрупу з розшуку і ліквідації генера­ла Чупринки. Разом із Судоплатовим у ній працював ще один генерал МДБ Віктор Дроздов.

Врешті кадебістам вдало­ся довідатись псевда чотирьох зв'язкових Головного коман­дира УПА: Роксолана, Марта, Анна і Дарка. Вихід на цих лю­дей вирішено було шукати се­ред греко-католицького духо­венства, яке або перебувало на нелегальному становищі, або формально підпорядкувалося радянській владі та визнало ре­зультати Львівського "собору", перейшовши на православ'я.

10 січня 1950 року в Захід­ній Україні було заарештовано ряд священиків, щодо яких при­пускали, що вони можуть зна­ти щось про Шухевича та його зв'язкових. Один із таких свяще­ників під тортурами зізнався, що мати Дарки переховується в селі Дегова Рогатинського району в будинку тамтешнього пароха.

26 січня жінку було затрима­но разом зі священиком та його донькою, яка приїхала до нього на зимові канікули. Жінок взяли у внутрішньокамерну "розроб­ку", і обидві жінки зізналися, що Дарка приїжджала до священи­ка у грудні 1949 року і що вона контактує у Львові з Ольгою, яка працює реєстратором в од­ній з міський поліклінік. А її жит­ло є конспіративною квартирою Центрального проводу ОУН. На­звали жінки і дату, коли Дарка знову повинна з'явитися у Льво­ві: друга половина лютого 1950 року.

Та як затримати зв'язкову, фо­тографії якої немає і яку мало хто бачив? Емдебісти виріши­ли приділити особливу увагу зрадникам-оунівцям, які рані­ше прийшли з каяттям. Одним з таких екс-підпільників виявилася жінка, яке вже була агенткою Шевченківського райвідді­лу держбезпеки на псевдо Павличка.

Виявилося, що вона добре знала Дарку та, перебуваючи під її впливом, свого часу при­пинила співпрацю з МДБ. І треба було так статися, щоб саме у цей час, коли шукали Дарку, зрадни­ця розкаялася у цьому і виріши­ла підлеститися до більшовиків, "здавши" їм зв'язкову Шухевича. Для емдебістів це був просто да­рунок з неба.

3 березня 1950 року з допо­могою Павлички їм вдалося вия­вити та затримати Дарку. Під час арешту дівчина намагалася за­подіяти собі смерть, але з її рук видерли спершу пістолет, а по­тім ампулу з ціанідом. На допи­ті зв'язкова трималася непохит­но і відмовилася давати слідчим будь-яку інформацію про Шу­хевича. Стало зрозумілим, що звичними методами вибити з неї свідчення буде важко. Тому емдебісти вдалися до провокації.

Агент гестапо — агент МДБ

І тут варто докладніше роз­повісти про іншу дійову осо­бу спектакля, розіграного в ка­мері внутрішньої тюрми МДБ. У слідчих документах вона про­ходить як Астра (інші оператив­ні псевда Ручка, Роза та Ольга). Астрою була Анна Михайлівна Фр-к, 1919 р. н., яка народилася в одному зі сіл Снятинського ра­йону Івано-Франківської області. Згодом вона мешкала на одній із львівських вулиць у будинку №15, кв. 58 і перебувала в аген­турній мережі КДБ до 1960 року.

Історія її донощицької кар'єри тягнулася ще у часи німецької окупації, коли Ганну Фр-к завер­бував комісар гестапо міста Ко­ломиї Ляйдерітц як агента під №28 для "виявлення та розроб­ки об'єктів зацікавлення геста­по".

У березні 1944-го Фр-к виїхала до Берліна, де закінчила місячні курси водіїв і якийсь час працю­вала шофером поштового авто. 9 травня 1945 року Фр-к пере­їхала до Угорщини і потрапила до фільтраційного табору в місті Дука, звідки як репатріантка по­вернулася до Коломиї й влашту­валася телефоністкою на пошту.

А 15 березня 1946 року в "аген­та 28" змінився господар. Ганну Фр-к завербував співробітник відділу "Смершу" 227-ї авіацій­ної дивізії Червоної армії. Диві­денди "совєтам" агентеса поча­ла відробляти вже дуже скоро. Завдяки Астрі, більшовикам вда­лося заарештувати ряд відомих підпільників Станіславівщини. У червні 1947-го Астру підвищили на посаді і перевели до Львова – у підпорядкування 4-го відділу УМДБ у Львівській області. У той час Астру викривають у дворуш­ництві. Спочатку з'ясовується її співпраця з гестапо. Агентесу не знищують, але значно поси­люють нагляд за нею. Потім ви­являється, що вона, контактую­чи, на завдання МДБ, з діячами українського підпіллля, зокрема із керівником СБ Коломийсько­го окружного проводу ОУН Ста­левим, викону­вала для них дея­кі важливі завдання, про які не повідомляла своїх кураторів з МДБ. У травні 1949-го Фр-к на­віть заарештували, але знову дали "останній шанс" — під псевдо Роза її стали використовува­ти для внутрішньокамерної роз­робки заарештованих учасників визвольного руху.

Зокрема, у 1949 - 1950 роках вона змогла "розробити" в каме­рі групу підпільників і видобути з них інформацію про багатьох відомих діячів оунівського під­пілля. Так, її жертвами стала гру­па медиків, які лікували поранених націоналістів, підпільники, які поширювали антирадянську літературу, а також зв'язкові та бойовики члена Головного про­воду ОУН Лемеша.

Апофеозом зради Фр-к став обман зв'язкової Романа Шухевича — Дарки. Щоб дезорієнтува­ти її, був розіграний спектакль із хворою Астрою, яка дуже швид­ко увійшла в довіру до зааре­штованої дівчини. Вона попере­дила її, щоб нічого не говорила слідчому, а натомість, якщо вже відчує, що може не витримати катувань, нехай спершу попере­дить друзів про свій арешт, дасть їм змогу втекти, а вже потім "роз­колюється".

До речі, сказала Астра, неза­баром вона передасть рідним на волю теплі зимові речі, не по­трібні їй у тюрмі, а тому Дарка, мовляв, може передати разом із цими речами записку Шухевичу, яку ті негайно передадуть адресатові. До слова, "соратниця по нещастю" поводилася дуже впевнено, вона була гарною ак­торкою і добрим психологом, тому дуже легко втерлася у дові­ру до зв'язкової.

Підігрували їй і інші агенти МДБ, які перестукувалися з нею через стіни азбукою Морзе та пе­редавали інформацію з волі (як правило, ту, що слідчі отримали від матері Дарки). Не дивно, що, хапаючись за останню можли­вість попередити Командира, ді­вчина втратила пильність і 4 бе­резня написала листа Шухевичу та його зв'язковій Анні, сховав­ши його в шубі Астри. На листі стояла адреса: "село Білогорща Брюховицького району Львів­ської області, Н."

На світанку 5 березня 1950 року село Білогорща, яке тоді налічувало 160 дворів, де жили переселенці з Польщі, і прилеглий лісовий масив були щільно блоковані. Опергрупа оточила бу­динок в центрі села, де мешкала жінка, прикмети якої збігалися з прикметами зв'язкової Анни.

Емдебісти вдерися до хати і почали обшук. Господиня всі­ляко заперечувала свій зв'язок з підпіллям і те, що знайома з Шухевичем. Однак невдовзі з-за дерев'яної перегородки пролу­нали постріли. Звідти з'явився чоловік, озброєний пістоле­том та гранатою, і швидко ру­шив до сходів, аби втекти з бу­динку. Але у сутичці з солдата­ми він був застрелений. У вби­тому впізнали Романа Шухевича. У його тайнику, де він ховав­ся, було знайдено шифр і коди для зв'язку зі С. Бандерою та ке­рівниками загонів УПА в Захід­ній Україні, оунівську літерату­ру. Так закінчив життя голова Ге­нерального секретаріату УГВР, головний командир УПА з 1943 року, один з творців Української Повстанської Армії, генерал-хорунжий УПА, Голова Проводу ОУН на Українських землях Роман Шухевич — Р. Лозовський – Тарас Чупринка — Тур. Після його загибелі соратники ще кілька місяців не могли повірити у смерть свого командира, вважаючи інформацію про загибель Шухевича більшовицькою пропагандою.

Доля агента Ручки

Цікавою була доля агента Астри. Після вбивства Шухеви­ча її звільнили з ув'язнення, але далі використовували для роз­шуку інших чільних оунівців, які ще залишалися на волі. В одній з характеристик на Фр-к відзна­чалося: "Завдяки своїм широ­ким особистим зв'язкам і діло­вим рисам добула цінні дані, ре­алізація яких дозволила ліквіду­вати члена Центрального про­воду ОУН Осипа Дяківа — "На­ума" та учасників Львівського окружного проводу ОУН".

Через два роки Фр-к разом з іншим агентом МДБ з Полтав­щини на псевдо Ларін планува­ли перекинути за кордон — до емігрантських частин ОУН. Од­нак в останній момент Астру не ризикнули випускати. Ларін пе­рейшов кордон сам, але був у Німеччині викритий Службою безпеки ОУН.

На допиті він розповів есбістам про Астру-Ольгу, назвав її справжнє прізвище та ім'я. Піс­ля того на Фр-к у КДБ був по­ставлений хрест. Тим більше що всі її знайомі, до яких біль­шовики могли б мати інтерес, уже були знешкоджені. Зага­лом, за деякими даними, Анна Фр-к здала КДБ понад 100 осіб. В останні роки життя агентеса була звичайним радянським інвалідом, часто лікувалася. З життя вона пішла вже після здобуття Україною незалеж­ності.

Олег Стецишин

Авторські публікації

Газета «Нескорена Нація»

№1 (290)

Січень 2019