Портал Українського Націоналіста

Середа, 23 жовтня 2019

Можна сказати, що Степан Бандера відбувся передусім у трьох іпостасях — як керівник, як символ і як ідеолог. У 30-ті роки йому дове­лося стати керівником ОУН на захід­ноукраїнських землях. Згодом він став лідером ОУН Революційної. На символ Бандера перетворився під час Варшавського та Львівського процесу завдяки своїй мужній і муд­рій поведінці на суді. Згодом його популярність лише росла.

Героїчна боротьба УПА увійшла в українську історію саме як «бандерівщина». Нарешті, після Другої світової війни Бандері довелося показати себе у якості ідеолога. Саме після Другої світової націоналіс­тичний рух зустрівся із серйозною про­блемою – намаганням окремих осіб та середовищ розмити, підмінити його ідеологію. Бандера був одним із тих, хто прийняв цей виклик.

Повоєнна творча спадщина С. Бандери — це справжній скарб для україн­ських націоналістів. У ній ми знаходимо розкриття глибин націоналістичної ідео­логії, опір намаганням цю ідеологію ви­кривити, теорію революційної боротьби за здобуття Української Самостійної Со­борної Держави.

Те, що Бандера писав в контексті революційної боротьби проти москов­ського імперського монстра, залиша­ється актуальним і сьогодні. Візьмімо для прикладу окремі фрагменти його праці «Українська на­ціональна революція, а не тільки протирежимний резистанс». У цій праці Бандера передусім гово­рить про безальтернативність націона­лістичної ідеології. Саме націоналістичні ідеї, помножені на принципи, згідно з якими має жити націоналіст-революціонер, а також на «досконалі методи орга­нізації і способи дії» є запорукою успішної боротьби. Бандера пише: «Ве­лика, чиста ідея української нації, зма­гання за волю України й за Божу Правду на українській землі — це невичерпне джерело сили нашого руху, а витворені в боротьбі високовартісні прикмети націоналіста-революціонера, досконалі ме­тоди організації і способи дії дають йому незламну снагу, міць і гарт».

Далі Провідник робить особливий ак­цент на спробах спотворити націоналістичні позиції. «Намагаючись збити ви­звольний рух з його націоналістичного ре­волюційного шляху, — зазначає Бандера, — його противники часто послуговуються методою фальшиво зображувати й пояс­нювати справжні позиції сучасної ви­звольної боротьби в Україні, як теж обосновувати такі намагання фальшивим висвітлюванням потреб та умов розвитку визвольних змагань».

І сьогодні, і протягом двох останніх де­сятиліть також знаходилися ті, які хотіли бачити націоналістичний рух «білим і пух­настим», «більш демократичним» тощо. Приміром, сьогодні українському суспіль­ству нав'язали думку, що єдиною проти­вагою московському імперіалізму є НАТО, ЄС, Америка. Націоналісти чудово розумі­ють, що для цих сил Україна — це лише неоколонія. Сильна і по-справжньому не­залежна Україна Заходу не вигідна так само, як і Москві. Лише повноцінна націо­нальна Українська Держава зможе буду­вати відносини з іншими державами та геополітичними блоками на паритетних засадах. А тому на нинішній час євроат­лантична інтеграція несе для нашої нації величезні небезпеки. Проте з'являються такі «мудрагелі», котрі заявляють, що на­ціоналісти мають змінити власну думку, підтримати євроінтеграцію, адже це до­поможе їм мати більші рейтинги.

Насправді, щойно змальований підхід — гонитва за рейтингом шляхом зради власних ідей — це шлях в нікуди. Для на­ціоналістів найважливішим є виховання власного суспільства у націоналістичному дусі. Все інше — рейтинги, симпатії тощо — додасться.

Так само сьогодні українські націоналісти не мають права відмовлятися від революційної риторики і відповідних планів. Бандера зазначає: «Через ідейно-програмову опортунізацію, через відступлення від повноти й чистоти власних цілей, за мазання їх в очах народніх мас ставиться під знак запиту успішність і доцільність визвольної революції, прищеплюється сумнів, чи можлива й доцільна така боротьба і за применшені, половинчаті цілі, які цілком не відповідають духові і потребам Ук­раїни. Ідеологія, програма, визвольна концепція і революційна боротьба україн­ського націоналістичного руху творять одноцілу, гармонійну будову, засновану на завершеному українському світогляді. Ця архітектурна одностайність і гармоній­ність дає рухові внутрішню силу, дійову динаміку та відпорність на всі наступи й удари ворога».

Варто замислитися і над цими словами Провідника: «При глибшій застанові можна переконатися, що найбільше лиха в українському політичному житті, най­більше внутрішніх суперечностей і шкід­ництва для визвольних змагань походить з матеріаліс­тичного світогляду, з чужих, соціалістичних ідеологій і концепцій та з хиб характеру одиниць і цілих гуртів. (...) Для українського націоналізму є прита­манний український світогляд, що є ви­твором українського духу, природи і цілого українського народу, посталий на базі загально-християнського світогляду. Він не створений одним мислителем чи якимсь науковим напрямком, не вкладе­ний науково у філософську систему, але виразно віддзеркалений і діючий в усьому житті й творчості української нації та української людини, як упорядкована, гармонійна і завершена система вартос­тей, яка виросла органічно. Український світогляд є християнський.

Матеріалістичний же світогляд — витвір цілком іншого, чужого духу, на відмінному ґрунті, в своїх засадах і висновках цілком незгідний з українським світоглядом, з ук­раїнською духовністю, протилежний їм».

Більшовицька окупація характеризува­лася нищенням релігії, моралі, нав'язуван­ням українцям матеріалістичного сві­тогляду. Покалічене більшовиками сус­пільство після падіння «залізної завіси» чекав ще один удар — хвиля лібералізму, що хлинула до нас із Заходу. Сьогодні ми маємо духовно зруйноване суспільство. За таких умов дуже важливо, щоб націо­налісти твердо трималися християн­ського світогляду і сміливо реагували на виклики тих сил, які вслід за більшови­ками хочуть перетворити людину на дво­ногу худобу. Наприклад, дуже важливою є протидія так званим «ЛГБТ-активістам», котрі останнім часом активізували свою діяльність. Натомість дехто не сприймає націоналістичної принципо­вості, мотивуючи це тим, що про нас «по­гано подумає Захід».

Таким людям можна відповісти наступ­ними рядками з «Української національної революції»: «Противники українського ре­волюційного націоналізму у своїх виступах проти нього залюбки відкликаються до зовнішньо-політичних аргументів. Вони ставлять і поширюють тезу, буцімто націо­налістичне обличчя визвольного руху спричиняє багато труднощів у зовнішньо­політичній праці і зменшує її успішність. Ідучи за настроями та поверховною опінією, які домінували після закінчення війни, різні коньюнктуристи думали, що всі націоналістичні рухи мусять підупасти під подавляючим напором протилежних течій... На томутлі в українському політич­ному житті за кордоном почав підносити голову опортунізм різного походження. Крім старих напрямків, побудованих на соціалістичних і угодовецьких засновках, водились нові їхні попутники, які хотіли б одночасно спекулювати на хвилевій полі­тичній кон'юнктурі, і примазуватись до ре­волюційно-визвольного руху, а навіть потягнути його своїми кривульками. Вони намагаються прищепити концепцію, що наш рух повинен зійти з своїх власних по­зицій і пристосуватися до нового політич­ного вітру, підстроїтися під чужий смак, привласнити собі різні гасла, вивіски й фразеологію, запозичену з чужого фунту, хоч усе це в теперішньому нашому стано­вищі є безпредметне».

У відповідь тим, хто прагнув пристосу­вати націоналістичний рух до політичної моди на Заході, Бандєра пише: «Викинення з нашої ідеологічної, політичної скарбниці таких вартостей, які виросли на нашому власному ґрунті і відповіда­ють нашим обставинам і потребам, та заступлення їх чужими вартостями... може діяти лише послаблююче, роз­строююче в нашому внутрішньому житті. Сам факт невиправданого нашим стано­вищем пристосування нашого політич­ного змісту й обличчя до смаку сторонніх сил підкошує процес внутрішнього росту, довір'я у власні сили, цінення власних вартостей та основну нашу за­саду — будувати визволення тільки на власній боротьбі. Те, що старі й нові опортуністи намагаються прищепити визвольному рухові на місце революцій­них, націоналістичних прикмет, у наших сучасних умовах позбавлене революцій­ного змісту і зводиться до порожньої, псевдодемократичної фразеології. Воно цілком не надається для організації і ве­дення революційно-визвольної бо­ротьби, яка єдина може принести визволення України».

Розмірковуючи про перспективи ви­звольної боротьби, Бандера говорив: «Якщо завтра на зміну більшовизмові прийде інша форма російського імперіа­лізму, то він так само насамперед звер­неться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіалізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні. На це виразно вказує стан політичної думки і настанова російської маси, всіх росій­ських політичних середовищ, як комуніс­тичних, так і антибільшовицьких».

Сталося саме так, як писав Бандера. На місце комуністичної Росії прийшла Росія демократична. І саме ця Росія сьо­годні бореться проти української неза­лежності. В це же час чимало українців наївно думають, що проблема Росії лише в Путіні. Та насправді, проблема Росії — це її імперська сутність. Коли на місце Путіна прийде якийсь Навальний або Ходорковський, Росія не зміниться. Росію необхідно знищити як імперію. Все інше — це наївність, ілюзії, самодурство.

З газети «Бандерівець», №1 (90), січень 2015 р.

Авторські публікації

Газета «Нескорена Нація»

№2 (291)

Жовтень 2019