Портал Українського Націоналіста

П'ятниця, 26 лютого 2021

Я дуже не хотіла писати цей пост, але багато людей якось збудились від одного кандидата на вибори. Ну, і, звичайно, коли кандидат дотичний до фронта - людям, пов'язаним з фронтом, задають певні питання. Головне питання - де правда про кандидата, а де не надто.

Я радію цим питанням. Радію тому, що вони вже принаймні виникають. Здається, не пройшло й семи років війни, як люди потроху перестають вірити на слово героїчним легендам фронта, оцим роздмуханим піаром двадцяти восьми панфіловцям та олександрам матросовим нашого часу. І правильно. На слово вірити не можна. Потрібно знати факти. Потроху люди починають замислюватись над невідповідностями деяких легенд - фактам.

Тому давайте я якось відповім всім, щоб двічі не вставати. Що саме знаю я.

Отже, Маруся Звіробій в легендах і фактах.

1. НЕПЕРЕСІЧНА ОСОБА

Скажу одразу, що Маруся Звіробій - дійсно непересічна особа. Хоча б тому що на фронті з нею мало хто пересікався (перетинався). І це само по собі ні про що не говорить. Волонтери взагалі рідко перетинаються між собою на фронтових шляхах, у всіх свої маршрути, іноді здалеку кивнемо одне одному, іноді зустрінемось на якійсь трасі. Якщо ми не перетинались з Марусею жодного разу за сім років - це нічого не означає. Може, різні шляхи були.

Скажу чесно, у перші роки війни, коли волонтерство все ж перетиналось одне з одним на фронті частіше, я задавала питання колегам - а хто така ця Маруся і що вона реально робить?

У відповідь мені якось знизували плечима. Тобто, толком ніхто нічого не знав. А волонтери знають одне про одного дуже багато, запевняю вас. Навіть не перетинаючись.

Ну, тобто, як це робиться? Ось просять у нас тепловізор. Ми на той момент купити тепловізор не можемо, тому радимо воякам звернутись до "Повернись живим". А тим часом інші вояки просять у Воронкової допомоги у спорядженні. І що вона робить? Телефонує до мене. А я тим часом, коли намагаюсь прилаштувати бійця до госпіталю, телефоную до неї. І всі ми якось разом звертаємось до Армія-СОС, коли треба прошити планшети, або до Римарука, коли планшети треба прошити під Армор. Я обірву телефон Майбороді, коли потрібно комусь допомогти з аптечками, а Олексію Сіхарулідзе - коли потрібна допомога в...

... корочє, неважливо, в чому. Хто знає, той і так знає, за чим звертаються до Олексія.

Ну, а коли хтось потребує автомобіль, ми звернемось до Валі Варави, а коли треба відремонтувати автомобіль, привезений колись Варавою - вже смикнуть нас. Ну, і понятно, що коли постане питання по камерах - ми почнемо смикати за рукав Юру Москаленко. І так далі, більш розширено, звичайно, а не так схематично, як подала я.

А от Маруся Звіробій з цього ланцюжка випадала. Навіть не знаю, чому. Ніхто не радив до неї звернутись за консультацією, ніхто не міг достеменно сказати, що ж вона робить. Поганого теж не казали, просто знизували плечима.

Отже, не отримавши від колег ні pro, ані et contra щодо волонтерської роботи Марусі Звіробій - сказати нічого не можу.

2. ВЕДМЕДІ З ПОЛІГОНУ

Я їх не зустрічала. Мої знайомі теж тих Ведмедів не зустрічали. Хоча ні, якісь військові розказували, що мали пару таких зустрічей. Хлопці прийшли до лав ЗСУ, саме пройшовши той Марусин полігон. В результаті всьому вчились заново. Підготовка ніяка - дивувались і обурювались знайомі військові.

Знову ж таки, це не мої слова, і це всього пара випадків. Може, це були якраз двієчники серед ведмедів. А більше я про Ведмедів і не чула. Мої знайомі теж. Можливо, просто не щастило. Фронт великий, хоча й тісний.

3. МАРУСЯ ЯК КОМБАТ батальйону Правого сектора.

Не стикалась навіть зі згадкою про такого комбата.

Мене читає ДУК, тож якщо поправлять і розкажуть про Марусин 11-й батальйон - буду вдячна.

4. МАРУСЯ ЯК НАРОДНИЙ ГЕРОЙ

Без коментарів.

За роки роботи цього ордену вистачало всяких нагороджень - як справедливих, так і липових, для піару. На жаль, оцих липових нагороджень Народним героєм стало за роки вже стільки, що, здається, цим самим перекреслюється сама ідея народного нагородження.

За що нагородили Народним героєм Марусю, я не знаю. Навіть не здивуюсь, коли ні за що - тобто, за те, що вона сама про себе розказала. Як було з нагородженою Вікторією Мірошниченко та Річардом Гордою - найанекдотичнішим випадком, коли сам нагороджуваний подав на себе подання на нагороду.

Кому цікаво - шукайте, за які звитяги нагороджено нашу непересічну особу. Мені нецікаво.

5. Усе б нічого, чи ж мало героїв війни, про яких особисто я мало що знаю? Але ось днями вийшов пост Олександра Волошина про бойову діяльність Марусі Звіробій у ввіреному йому на той час підрозділу. Пост написано в дивному штилі. Довго думала, що це мені нагадує, аж ось згадала.

Блискуча! Блискуча рекомендація для вступу до Компартії часів СРСР.

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=931191984289023&id=100021946898335

Олександр Волошин - безумовно командир, безумовно бойовий. І безумовно, він був командиром з 3018, про яку йдеться мова. Також безумовно, що батальйонно-тактична група цієї частини стояла в зоні АТО у 2017-му році, про що й розповідає Волошин.

Оце ми знаємо, це можемо підтвердити, тому про цей період й будемо говорити.

... 2017-й рік. Літо. Ми активно співпрацюємо з 3018

Власне, ми працюємо з ними з моменту першого виходу їх в зону. Ще коли вони в 2016-му році стали в Макаровому (біля Станиці Луганської), а потім їх посунули трохи назад і трохи під кордон з Росією. Ми вже любимо цю Бригаду швидкого реагування НГУ, познайомившись там з величезною кількістю досить бойового і вмотивованого народу.

Ми також знаємо, що Бригада швидкого реагування готувалась до роботи на фронті, що їх довго не випускали на передові позиції, що аж народ почав звідти розбігатись.

Ми також знаємо, що коли вони нарешті вийшли на передову фронта (2019-й), то воювали дуже непогано.

Але це було вже після 2017-го.

======== "У 2017 році, коли бійці Бригади швидкого реагування 3018 нарешті отримали можливість працювати на бойових позиціях лінії зіткнення, ми активно відбирали особовий склад під конкретні завдання - знищення противника" ========

пише Волошин.

Трохи не так, пане командире.

Особовий склад 3018 НГУ в 2017-му знову вивели на фронт, так - і...

І розмістили на других-третіх позиціях, десь в районі Відродження-Роти. Див. карту.

Не буду вказувати точне місце дислокації, цього непотрібно робити навіть через чотири роки. Але розташоване це місце було в одному з сіл, на другій чи навіть третій лініях оборони. Ми це добряче знаємо, тому що не покидали ваш підрозділ і навіть, добираючись до того села в полях далеко від фронта, ми якось так чесанули дно, що мали потім вліт на ремонт. Тож це незабутньо 🙂

Ми привозили допомогу, ми привозили туди навіть концерт, пам'ятаєш,

Леся Рой

?

Але де умовне Відродження, а де Світлодарка? Порахуємо в кілометрах напрямки. Візьмемо за начальну точку приблизну точку, плюс-мінус кілометрів пару (село, в якому стояла 3018, світити не будемо)

до Катеринівки (здається, на той час сіра зона) - 20-21 км

до Новозванівки - 8-12 км

до Троїцького - 6-9 км

до Миронівського - 8-11 км

до Світлодарська - ну, 7-9 км

Це по прямій, а дорогами, кручено - ще далі.

Повторюю - я даю дуже приблизний кілометраж, аби мене не звинуватили в тому, що махаю тут координатами. Але навіть ця приблизність дає розуміння, що 3018 і на той момент виходу на фронт не надто хотіли випускати на передову. Вважалось, що бригада не готова. Як на мій погляд цивільної людини, вона була підготовленою вже навіть під час першого свого виходу, в район Станиці - але у НГУ свої манси, свої обережності, і більше про це тут сказано не буде.

Ми знаємо точно, що бригада рвалась в бій. Нехай не вся, але глухе розчарування "знову треті позиції!" в бригаді ми пам'ятаємо.

Отут, в цій самій точці третьої лінії оборони і дислокувалась Маруся Звіробій. От вам і Світлодарка, от і "бої, в яких вона брала участь, окопи, в яких вона практично жила", якщо вірити її розповідям.

Так, стоп!

То що, не воювала 3018, на Світлодарці у 2017-му?

А не повірите - воювала.

Були БР-ки. Був навіть опорнік безпосередньо на Світлодарській дузі, а не лише дислокація за 7-20 км від фронта, де сиділа на той час вся батальйонно-тактична.

А задачі для робіт на передовій дійсно отримували найвмотивованіші з 3018.

Припустімо, це була розвідка.

Припустімо, ще хтось.

Належність до НГУ традиційно особливо не світили. Правда, гасали на Спартанах і Great Wall аж бігом. Ну, ці тонкощі для разумеючих.

... я напружую пам'ять, згадую літо Світлодарки 17-го.

Я згадую все разом з друзями, які служили тоді в 3018, яким ми і привозили допомогу.

========"Саме тоді під окремі задачі з рекрутингу, виховання бійців і створення інформаційного підрозділу, налаштованого на інформаційну протидію, на контрактну службу до нашої бригади прибула й Маруся Звіробій" ========

пише Волошин.

- Що-що? - регочуть мої друзі. - Який в біса рекрутинг? Яке виховання бійців?

- Ну, вона ж була інструктором? - питаю я.

- Вона не могла бути інструктором. В неї не було ні досвіду, ні знань. Та вона навіть не позиціонувала себе інструктором. Рахувалась на посаді чи швеї, чи щось подібне, а працювала типу з інформаційного забезпечення

- Ну, ок. Ти був на тому опорнічку на Світлодарці. Маруся там була? - питаю я.

Бо опорнічок це опорнічок, це вам не требя лінія оборони.

- Так, була. Двічі чи тричі. - відповідає мені командир. - Вона приїздила разом зі знімальною групою. Тоді було вирішено записати кілька мотивуючих інтерв'ю. От Маруся і була інтерв'юером.

- Ну, воювала вона там, стріляла?

- Та хто б їй зброю дав, Діана, як ти не розумієш, вона ж була просто інформаційним забезпеченням, мікрофон тримала і задавала питання.

- Ні про що була вона в бригаді, ні про що. Бралась вона ще й для того, щоб підняти волонтерські зв'язки. Але нічого волонтерського від неї ніхто не бачив. - каже другий.

- А ось Волошин пише... - кажу я

======== "Пані Звіробій будь-які задачі виконує блискуче, окрім того, в її присутності хлопці ніколи не жалілися на якісь побутові негаразди, бо незручно, що жінка стерпить все, не боїться нічого, ото ж чоловікам-воїнам жалітися в її присутності аж ніяк не можна." ========

пише Волошин

- Без коментарів. - відповідають мої друзі. - Тут просто без коментарів.

Мої друзі воюють на фронті з 14-го. До того як прийти до Бригади швидкого реагування, вони пройшли фронт 14-го. І я навіть на відстані телефонної розмови відчуваю, як гидотно можна прочитати оце волошинське "зазвичай хлопці жаліються і плачуть, але при Марусі ніколи. Бо їм плакати при Марусі соромно"

Аж хочеться спитати в самого Волошина:

- Пане командире, а ви теж під час бою в Семенівці жалілись й плакали, да? Бо ж у вас там не було поруч Марусі Звіробій.

Потім мені хочеться сказати командиру:

- Командире, а чи можна так топтатись по своїх же бійцях?

але я читаю далі й прозріваю:

======== "За час контрактної служби Маруся разом з особовим складом нашої батальйонної тактичної групи завзято працювала в районі Світлодарської дуги в Донецькій області. Зазначу, що на той час це була вельми небезпечна ділянка фронту" ========

пише Волошин

Ну, як би вам сказати...

На фронті немає повністю безпечного ані місця, ані періоду. Навіть останнє перемир'я ми можемо назвати умовно-безпечним. Так от. Світлодарка 2017-го року, літо, була умовно-безпечною. Бої були локальними, точились в основному навесні-восени. Скажімо щиро, влітку теж воювали, пам'ятаю, тоді сильно крили Новолуганське, тож робота була - і була робота для тих найвмотивованіших з Бригади швидкого реагування. Але серед цих воювавших Марусі Звіробій не було.

- Та господь з вами, хто б їй зброю давав? Діана, от ви що, не розумієте, що значить "інформаційне забезпечення"? - регоче мій друг.

- Нічим не запам'яталась, крім наглості. - каже мій другий товариш

- В смислі?

Мені розказують звичайний діалог з Марусею, яка сидить, розвалившись в кріслі. До неї підходить офіцер.

- Ви хто така?

- Я Маруся Звіробій.

- Чудово. Що ви робите в моєму кабінеті? Представтесь.

- .........

- Я майор Такий-то, посада Така-то, прошу представитись.

- Я МАРУСЯ ЗВІРОБІЙ!

норм посада, норм звання. Я Маруся Звіробій, ти шо, командир, не пойняв, з ким розмовляєш?

Слухайте. Я цивільна людина. Немолода хвора жінка. Але я завжди намагаюсь встати, коли спілкуюсь з командиром. Якщо він не сідає поруч, а продовжує стояти - я встану, клянусь вам.

Є таке поняття - субординація. Я до цієї субординації не входжу. Але є ще таке поняття - повага.

Коли людина служить в армії, але не має поняття ані про субординацію, ані про повагу - що вже говорити далі?

Я розказала лише про один період - службу Марусі Звіробій у Бригаді швидкого реагування. Скоро вона благополучно пішла з тієї бригади і подалась до політики. Та й не вона одна, якщо судити по допису Волошина.

Чи так само служила Маруся і в десантних? І чи служила взагалі? Я не знаю. Хочете - взнавайте.

Я взагалі вітаю явище, коли люди вже не поспішають вірити на слово щодо подвигів наших сучасних розпіарених, а то й вигаданих панфіловців та матросових. А намагаються перевіряти інформацію.

І головне, шановний офіцере Олександр Волошин - ви ж знаєте правду. Але, пишучи цю характеристику для вступу до компартії, ви волієте впасти в очах ваших підлеглих а чи ваших побратимів, які зараз морщаться і кажуть:

- Ну, ясно, чому Волошин це написав. він же теж милиться до тієї ж партії. Але здивував командир, здивував. Неприємно здивував.

але все ж отримати преференції від вашої партії...

Некрасиво якось для офіцера. Та ще й бойового.

... карта приблизна. Плюс-мінус кілометр-два.

Як і діяльність Марусі на фронті.

Я припускаю, що вона щось могла робити, щось потрібне. Але, начитавшись отаких опусів, як виплеск Волошина - особисто я взагалі починаю сумніватись в якійсь її роботі на фронті.

Тому що одна маленька брехня тягне низку брехні великої.

То чи ж не забагато навколо нас уже брехні?

Тому перевіряйте, друзі. Не поспішайте нікому вірити на слово.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/3815617965165543

Газета «Нескорена Нація»

№1 (292)

Січень 2020