Портал Українського Націоналіста

Понеділок, 21 вересня 2020

На початку 90-х поблизу с. Остриня на горі загадково з’явився гігантський Тризуб, викладений із білого каменю. Місцеві неабияк дивувалися дивовижі, бо дехто, народившись у радянській окупації, навіть не знав, що означає цей символ.

Лише один старенький дідусь, що колись, подейкували, партизанив у лісах проти совітів, загадково всміхався… «…Воював з хлопцями за Україну, а коли хлопців вже не було, я є, годі впасти… Та й думаю: Боже-боже, Україна є, а хлопців нема тих моїх, шо зо мнов були разом. Думаю, файне місце, ану я зроблю на горі Тризуб, пам’ятку таку, аби було нашим хлопцям. Та й я тоді взєв, та й вирішив я то-то всьо, та й думаю – буду робити…» - згодом згадував Анастасій Козак («Чумак»), воїн УПА та автор найбільшого зображення Тризубу в Україні, що його власноруч виклав на 70-му році життя.

«Чумак» (11 травня 1922 р. – 18 січня 2012 р.) народився в с. Палагичі на Прикарпатті. Закінчивши 4 класи польської школи, допомагав батькам на обійсті. Коли на початку літа 1944 р. нацисти при відступі забирали селян на примусові роботи, Козак ухилився від мобілізації і приєднався до УПА, де був розподілений до сотні «Орлика», а пізніше – до сотні «Шаблі». Разом із побратимами брав участь у боях поблизу сіл Антонівка, Прибилів, Остриня, виконував роль зв’язкового і провідника повстанців, оскільки добре знав околиці. У рядах партизанів зіштовхнувся із винятковою дисципліною: «...Як була сильна облава, та й нам дали хліба. Ми кватирували в селі, дали хліба. Та й я свій хліб… там одна дівчина вишивала… я кажу: «дай мені дріт», і я своїх три хліба прибив, закрутив на плечі… пішли в ліс, розстелили палатку, і сказав сотенний, аби ми хліб клали на палатку. І я хліб положив, і вони положили. А там один взєв той хліб обломив. А сотенний взрів і каже: «Хто то хліб обломив?». А той сі не хтів признати. А він [сотенний – прим.] тоді каже: «А хто ніс хліб?». Всі – я, другий, третій, четвертий. Та й той сказав чатовому, аби пішов на город, аби нас мордував – аби ми бігли, вставали, падали… Таку кару нам давали за то всьо…»

«Чумаку» пощастило знати «Михася» (Августо Доніні), італійського лікаря, який до 1943 р. перебував у складі італійської військової частини в німецькій армії й згодом перейшов до УПА, щоб «боротися проти більшовизму, доки той не дістався Італії». У грудні 1945 р. «Михась» загинув, потрапивши із побратимами у засідку до НКВД: «Оден з Вікнян, «Бусьок» такий, втік [з сотні – прим.], а хлопці ввичір прийшли по него, забрати його… …а його дома не було, він вже втік до енкаведистів, і з воєнними прийшов, і дома зробив вже засідку… він знав, шо хлопці прийдут. Та й хлопці прийшли у Вікняни, й той лікар пішов [нерозбірливо] з ними. Ті хлопці пішли під хату, бубнят у вікно, аби мама [сексота – прим.] втворила вікно, а вона не хоче втворити. А той італієць попри хату пішов на брамчину [нерозбірливо] подивити сі чи би хто з дороги не надійшов. А ті хлопці з-за хати взєли соломи, кукурудзєнки, й перед хатов кинули, й запалили, й кажут мами, кричєт: «Ми палимо хату!». А ті москалі там були та й не били сюда [по хлопцях – прим.]… …але збоку [били – прим.] попри хату так, у брамчину, й на дорозі італієць упав, був ранений…» - так Козак запам’ятав загибель лікаря.

У червні 1946 р. повстанці відправили «Чумака» додому на лікування, де той був заарештований НКВД по доносу односельчан. Переживши місяці катувань й допитів у Товмацькій та Франківській тюрмах, отримав 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах й 5 років позбавлення громадянських прав. Був засланий до Воркутського ГУЛАГу, де працював кравцем, латав одяг в’язням і начальникам. Після звільнення у 1951 р. повернувся на Батьківщину й тихо жив у рідному селі.

Після проголошення незалежності «Чумак» вирішив увіковічнити пам’ять загиблих побратимів із УПА, виклавши на горі коло сусіднього села гігантський Тризуб. Щодня старенький самотужки обтесував по 10-12 кг білого каменю і проходив відстань у 800 м, несучи матеріал у відрах і сумках. Усю роботу Козак виконував сам, бо зіткнувся із нерозумінням із боку місцевих мешканців: «…я тоді взєв, думаю [нерозбірливо] і прошу хлопців, то богато школярів пасло. Хлопців прошу, кажу: хлопці, я хочу робити Тризуб, будете мені помагати, як будете великі, будете мати дітей, і будете казати, шо ми сей Тризуб робили з старим дідом таким. І ніхто не виходив, не підходив. І я не питавсі їх. Чось мені встидно було питатись, чо вони не приходили. Пасли, по долині попри ріку ходили, а догори не йшли... А потому я взєв та й колки з вербів нарубав, помив, взєв дротом оббив навколо, аби худобу люди не пускали… А вони й так пускали. Та як я робив, одна учителька виганєла пасти, а я на Тризубі роблю, а вона на долині попри ріку пасе. Та й каже: «Слава Ісусу!». Я говорю: «Слава Богу!». Каже: «Боже вам помагай, вуйку Козак!». А я: «Дякую, Галино, за ваші Божі слова, бажаю вам всього доброго, шо ви бажаєте – би вам сповнило сі». То лише вона казала, і ше два хлопи… А то решту – ніхто не казав, ні «Боже, помагай», ні нічо. Худобу пускали, я сварився з ними… Не пускайте худобу, бо там, де нема трави, худоба як йде попід дріт, як стане, то робе сі яма…». Робота Анастасія Козака не була марною - Тризуб згодом став місцевим надбанням, а старий повстанець – зіркою журналістських матеріалів і телесюжетів.

Фото:

1. Анастасій Козак коло власноруч викладеного Тризубу. Околиці села Остриня, початок 2000-их рр.

2. Анастасій Козак (другий справа) на природі із сином та друзями, 1960-ті рр.

3. Хлопці у Тлумачі, Анастасій Козак - у центрі, 1942 р.

4. Анастасій Козак у традиційному українському одязі, початок 1940-их рр.

Газета «Нескорена Нація»

№1 (292)

Січень 2020