Портал Українського Націоналіста

Субота, 15 серпня 2020

Вигадки російського президента про те, що Донбас нібито був несправедливо «подарований» Україні, суперечать реальній історії окупованого регіону. Донбас завжди був українським, а розвивався і завдяки вихідцям із Західної Європи.

Про це написав у статті для Atlantic Council (Атлантична рада (центр) – неурядова організація США, котра займається переважно міжнародними відносинами атлантичної спільноти) колишній депутат парламенту Литви і політичний аналітик Університету Миколаса Ромеріса у Вільнюсі Альвідас Медалінскас. Подаємо тут ключові моменти цієї публікації, розміщеної на сайті Atlantic...

З весни 2014 року президент Росії Володимир Путін веде гібридну війну проти України, щоб не дозволити їй зійти з орбіти Кремля. Ця незвичайна кампанія охоплює військовий, економічний, дипломатичний та інформаційний компоненти. В основі цього лежать російські історичні претензії на значну частину сучасної України. Путін навіть не старається приховати зневагу до української державності. Натомість він наполягає, що Україна завжди була частиною російського центру. І її доля – належати до нього, подобається це українцям чи ні.

Упродовж останніх шести років Путін не раз наголошував, що окупована частина Донбасу на Сході України – це важливий елемент російської національної спадщини. Скажімо, під час свого відомого публічного виступу в квітні 2014 року, який прозвучав після окупації Криму і став сигналом про наступний етап війни проти України, російський президент заявив, що Донбас нібито ніколи й не був українським. І що його чомусь передали УРСР 1920-го. А у грудні 2019 р. Путін використав свій щорічний пресмарафон, щоб назвати Донбас «споконвічними російськими землями, у яких ніколи не було нічого спільного з Україною».

Звичайно, таке вибіркове читання історії, може, й служить політичним цілям російського президента, але проголошувані ним тези не витримують критики. Бо насправді українці на Донбасі жили впродовж багатьох століть. Інша річ, що регіон був частиною так званого «Дикого поля» – великої й малолюдної території, яка простягалася через український степ і відділяла слов’янські держави на півночі від Кримського ханства й Османської імперії на півдні.

Наприкінці XVI століття правителі Речі Посполитої визнали право українських козаків оселятися на Донбасі. Російсько-турецькі війни XVIII століття викликали нові хвилі міграції на цю територію. А ще російська цариця Катерина ІІ заохочувала заселяти тутешні землі. Більшість із поселенців були українцями, однак траплялися серед них і росіяни, румуни, серби, угорці й німці, а також етнічні греки з Криму. Це зробило Донбас одним з найбільш космополітичних куточків Російської імперії. Навіть сьогодні Донбас є домівкою для чималої громади греків, які живуть поблизу Маріуполя.

Наступною великою віхою розвитку Донбасу стала індустріальна революція XIX ст. Багатий на мінерали регіон став важливим європейським вузлом, який приваблював опортуністів і промисловців з усього Старого світу. Багато хто вбачав схожість між стрімким економічним розвитком Донбасу в той період і тодішніми аналогічними подіями в Північній Америці, що привели до розвою США. Через це, скажімо, російський письменник Олександр Блок називав український регіон «Новою Америкою».

Багато ключових міст Донбасу завдячують своїм існуванням міжнародним промисловим експертам, які привезли в регіон свої технології. Найбільш відомий приклад – це сам Донецьк, найбільше місто Донбасу і нині, один із центрів російського окупаційного режиму на Сході України. Засновником Донецька був британський металургійний магнат Джон Г’юз. 1869 р. він заклав тут поселення, яке пізніше стане Донецьком. Спочатку ж воно називалося Юзівка на честь британця.

Але Г’юз не був першим британським промисловцем, який з’явився на Донбасі. Ще 1779-го його співвітчизник Чарльз Гаскойн і німець Гюстав Гартманн відкрили «по сусідству» з Донеччиною дві фабрики, довкола яких виникло поселення, що пізніше перетворилося на місто Луганськ. І нині воно теж стало «столицею» однієї з так званих «народних республік», які перебувають під контролем Росії. Ці британські й німецькі підприємці працювали в дуже космополітичному середовищі, свій внесок у розвиток якого здійснили і Франція, й Італія та Бельгія, як і меншою мірою інші держави Західної Європи. Приміром, ділових людей із Бельгії в регіоні було так багато, що в цій країні Донбас розглядали як важливий чинник їхньої економіки. В Маріуполі, до речі, працювали також американські промисловці.

Розквіт, сказати б, міжнародної промисловості на Донбасі в XIX столітті дуже вплинув на його демографічні показники. Однак імперський перепис за 1897 рік показав, що в регіоні все ще домінують українці. Цей перепис був єдиним, який провела російська імперська влада. І його результати розбивають історичні претензії Путіна на друзки. Згідно з цим переписом, наприклад, у Катеринославській губернії, до якої належала більша частина сучасного Донбасу разом із Донецьком і Луганськом, проживало 2,1 мільйона людей. 68,9 відсотка з них розмовляли українською мовою. І лише 17,3 відсотка були етнічними росіянами.

Схожа закономірність спостерігалася й на локальних рівнях. Наприклад, населення Маріупольського району становило 254 тисячі осіб. З них половина була українцями, а росіян налічувалося лише 35,7 тис. Також тут жила значна кількість німців, греків, євреїв і татар. З огляду на ці цифри, будь-які спроби заперечити історичний зв’язок Донбасу з Україною видаються нонсенсом.

Правда, про ці факти здебільшого мало хто знає як в Україні, так і за її межами. Про них поступово стає відомо лише тепер завдяки відновленню інтересу до історії регіону. Отже, космополітичне минуле Донбасу як і його споконвіку український, а відтак і європейський характер – поза сумнівом. Однак регіон пройшов через великі зміни впродовж десятиліть після так званого жовтневого перевороту в Російській імперії 1917 року. Багато українців, які жили у сільській місцевості, стали жертвами штучного голоду 30-х років, організованого Йосипом Сталіним. Голодомор вбив мільйони людей і знову змінив демографію Донбасу.

Власне, велика кількість людей почали приїжджати в регіон з усіх куточків СРСР ще в 20-ті роки, щоб працювати на численних місцевих заводах і шахтах. Населення Донецька, яке, приміром,1926 р. становило 106 тисяч осіб, до закінчення 50-х років зросло до 700 тисяч. «Совєтизація» Донбасу закріпилася завдяки подальшим хвилям сталінських репресій у 30-ті роки, жертвами яких непропорційно стали неросійські етнічні групи. Оскільки домінували на Донбасі саме українці, вони й потерпіли найбільше. Місцеві грецькі, німецькі й польські громади теж було знищено. Українські, грецькі, німецькі назви й імена зникли з Донбасу, й їх замінили поширеними радянськими альтернативними найменуваннями.

Такі зусилля, спрямовані на те, щоби стерти історію Донбасу, виявилися успішними. В результаті з 1991-го регіон став бастіоном російськомовної України з виразною радянською ідентичністю. Адже тутешнє населення мало вельми розмаїте походження та родинні зв’язки на всій території колишнього СРСР…

Звісно, це все ще не означає, що нинішня війна на Донбасі була неминучою. Незалежна Україна теж мала б визнати провину за те, що не змогла розібратися з розвитком Донбасу й, образно кажучи, залишила регіон на поталу Партії регіонів та іншим проросійським політичним силам. Однак без вторгнення Кремля навряд чи можна було б говорити, що політична лояльність регіону до Росії переросла б у збройну боротьбу проти України. Ідеологи і практики нинішньої російської гібридної війни проти українців вправно використовують демографічні трансформації XX століття, які перетворили етнічно розмаїтий регіон, в якому домінували українці, в російськомовну частину країни, де панують ностальгія за СРСР і лояльні до Кремля погляди. Путін покладається на незнання широким загалом росіян і українців справжньої історії Донбасу, щоб називати його частиною «русскава міра». Але це твердження ігнорує ключові аспекти складного розвитку регіону. Справжня ж історія Донбасу свідчить дуже чітко про європейське коріння регіону і його міцні зв’язки із Заходом. І це перетворює Кремль з його спробами зобразити українську землю як священну російську територію на посміховисько в очах усього світу.

Знання ж про це може послужити в боротьбі з маніпуляціями Путіна, для підриву основ російської гібридної війни й реінтеграції окупованих територій в Україну.

За матеріалами інтернет-видань.

Газета «Нескорена Нація»

№1 (292)

Січень 2020