Портал Українського Націоналіста

Вівторок, 07 квітня 2020

Коли ми чуємо про зимові бої УПА, насамперед, уява малює нам вистежену, або виказану сексотом криївку серед лісу з нечисленною кількістю бійців на зимівлі, яких оточили переважаючі сили МГБ.

Мовляв, зимою повстанці не виходили зі схронів, бо їх було легко вистежити за слідами на снігу. Це дещо стереотипне уявлення про зимову активність Української повстанської армії, нав’язане нам її подальшою історією в другій половині 1940-х і у 1950-х рр. Насправді ж в першій половині 1940-х рр. вистачало і великих військових операцій, і зухвалих диверсій, здійснених вояками УПА на території Станиславівщини (сучасна Івано-Франківська область) у зимовий період. За підрахунками дослідника Н. Розлуцького протягом зими 1944-45 рр. достовірно відбулося 16 боїв, сили кожної з сторін у яких перевищували 20 осіб.

У 1944 р. переважна більшість теперішнього Прикарпаття входила до Військової округи «Говерля» із Тактичними відтинками «Чорний ліс» (Надвірнянський, Богородчанський, Тисменицький, Калуський та частково Галицький р-ни), «Гуцульщина» (Коломийський, Косівський та Верховинський р-ни) і «Магура» (Рожнятівський і Долинський р-ни). Частина Галицького й увесь Рогатинський р-ни входили до Військової округи «Лисоня», що знаходилася на Тернопільщині. На території Городенківського, Снятинського і Тлумацького р-нів бойові дії провадили сотні і курені згаданих вище відтинків, бо сформувати власний тут банально не встигли у зв’язку з швидким захопленням цих земель Червоною армією.

Основною тактичною одиницею УПА наприкінці 1944 р. стала сотня. За потреби залучення до військової операції значних повстанських сил декілька сотень об’єднувалися в курінь. Досить тепла і майже безсніжна зима сприяла кооперації повстанських сил для масованих атак на ворога. Зокрема вже на початку грудня 1944 р. відбулося кілька атак на держустанови більшовиків у районних центрах, які, окрім бойового, мали виразний пропагандистський характер. Так, з радянських документів відомо про напад на Більшівці, який відбувся 1 грудня 1944 р. Близько 150 бійців невідомого відділу УПА дві години вели обстріл місцевого костелу, що служив постоєм для партактиву і офіцерів НКВС, а також спалив будівлі райкому партії та райуповнаркомгазу.

У ніч з 5 на 6 грудня (за іншими даними 4 грудня) сотня «Орли» ВО «Лисоня» на повороті з Буковинського рейду здійснила напад на Тисменицю. Місцеві краєзнавці, посилаючись на спогади оперуповноваженого Тисменицького райвідділу НКВС В. Шукайла, стверджують, що в нападі також брала участь сотня «Хмари» (Петро Мельник) за підтримки боївки «Залізняка» (Степан Іванилюк). Таке припущення цілком вірогідне з огляду на те, що в акції брало участь більше 300 чоловік. Повстанці пошкодили лінії зв’язку, оточили райвідділ НКВС і військовий комісаріат та обстрілювали їх протягом 5 годин. Заатакували також місцеву взуттєву фабрику, пограбувавши склади зі шкірою, та підпалили будинок, в якому мешкав заступник голови місцевого райсоживсоюзу, що загинув під час пожежі. Повстанці відступили тільки тоді, коли надійшла підмога зі Станиславова, в тому числі один танк. За даними радянської сторони втрати більшовиків склали: 1 вбитий і 1 поранений. Натомість повстанці підрахували втрати противника у 47 чоловік, головним чином це були «ястрібки».

Не сумували в цей час і вояки ТВ «Гуцульщина». 10 грудня 1944 р. бійці під проводом курінного «Скуби» (Дмитро Гах) здійснили напад на Яремче. Поки «Скуба» з сотнею «Маніва» (Кирило Гавриляк) обстрілювали гарнізон з батальйонного і двох ротних мінометів, сотня «Недобитого» (Юліан Матвіїв) влаштувала засідку на дорогах Яремче-Делятин і Яремче-Ворохта. Бій тривав півдня. Тільки в місті було вбито 60 солдат разом з керівниками гарнізону військ НКВС та ще стільки ж отримали поранення. Втрати радянської підмоги, що потрапила у засідку «Недобитого», склали ще 40 осіб.

Василь Андрусяк «Різун»

20 грудня 1944 р. сотня «Змії» з ТВ «Чорний ліс» під керівництвом сотенного «Прута» (Павло Вацик), а за деякими відомостями – й самого курінного «Різуна» (Василь Андрусяк), напали на Тлумач. Основна мета операції полягала у звільненні бранців з казематів НКВС, а також принагідному поповненні військової амуніції. Наскок став повною несподіванкою для ворога, який втратив 60 осіб вбитими і пораненими. Бій тривав усього годину. Вдалося звільнити 45 заарештованих, спалити будівлі міліції і в’язниці. Цікавим є факт, що Л. Берія у своїй доповідній зазначає іншу кількість звільнених – 175 чоловік. Така розбіжність пояснюється тим, що окрім безпосередніх підпільників ОУН і УПА, з-під арешту звільнили також членів їхніх сімей, яких готували до етапування в Сибір. Успіх операції полягав і в тому, що вдалося захопити майно з військових складів місцевих прикордонників, які перейшли у розпорядження тилових підрозділів УПА.

Райцентри і державні установи не були єдиною ціллю УПА. Чимало великих і не дуже наскоків здійснювалися на сільські гарнізони і загони НКВС та НКДБ, опергрупи та поодиноких радянських активістів. Так, 11 грудня 1945 р. чота із сотні «Довбуша» (Володимир Депутат) і сотня командира «Бея» (Казимир Яворський) влаштували вдалу засідку біля с. Церківна Долинського р-ну. Повстанці зайняли вигідні позиції в урочищі Підцапове, яке складається із великих кам’яних брил і знищили, за власними підрахунками, 221 радянського бійця, в тому числі двох капітанів і майора, втративши при цьому 18 людей. 3 січня 1945 р. в засідку, організовану сотнею командира «Чорноти» (Володимир Чарв’як) на шляху Тлумач-Парище, втрапила посилена рота енкаведистів, яка займалася грабунком навколишніх сіл. Вже згадуваний курінь «Скажені» 6 січня 1945 р. напав на опорний пункт НКВС у селі Рип’янка біля Чорного лісу Станіславської області. Бій точився уночі, з 22:00 до 03:00, і в його результаті було знищено 120 червонопагонників, а решта в паніці втекли до Калуша. Про втрати повстанців достовірних відомостей немає, окрім того, що «Різун» під час бою отримав поранення в обидві руки.

Окрім успішних наступальних боїв повстанцям часто доводилося провадити й оборонні дії, часом в украй несприятливих обставинах, під тиском кількісно переважаючих і краще матеріально оснащених сил ворога. Зокрема, наприкінці грудня 1944 р. героїчний, але виснажений тривалими боями і деморалізований втратою свого командира «Яструба» (Дмитро Карпенко) курінь «Сіроманці» під час постою в лісах на півночі Рогатинщини потрапив в оточення великими радянськими військовими з’єднаннями, озброєними до зубів. Повстанці не тільки витримали 8 ворожих атак, але й перейшли в контрнаступ і, вбивши 250 солдат, в тому числі й командувача більшовицьких сил, прорвалися з оточення. У цьому бою полягло 37 упівців.

«Сіроманці»

21 січня 1945 р. оборонятися довелося куреням УПА «Смертоносці» і «Підкарпатський», які дислокувалися в с. Глибока Богородчанського р-ну. Чекістам стало відомо, що тут перебуває поранений командир ТВ «Чорний ліс» «Різун». Прагнучи знищити його і тим самим послабити визвольний рух на Прикарпатті, НКВС кинуло в бій три роти бійців, до яких надійшла підмога з райцентрів Лисець, Богородчани, Надвірна, Солотвин. Наступ вели з боку сіл Росільна і Саджава. Бій тривав з 6:00 до 17:00. З боку повстанців ним керував особисто «Різун», лежачи пораненим на санях. Цікаво, що ворог застосував авіацію для підтримки атаки – аж 8 літаків! Один з них повстанцям навіть вдалося підбити. Загалом в бою загинуло 150 військовослужбовців НКВС. Джерела УПА повідомляють про загибель 7 повстанців і поранення 15-и. Радянські джерела оцінюють втрати повстанців у 120 чоловік. Як би не було, підрозділи УПА провели вдалий оборонний бій і вийшли з оточення, зберігаючи повну боєздатність. Менш вдалою була оборона куреня «Сивуля» під проводом «Іскри» (Ігор Дячишин) у Паращанському лісі поблизу Ланчина 4 лютого 1945 р. Заскочені зненацька повстанці втратили 41 людину вбитими і ще 25 пораненими. Щоправда, полягло і 50 енкаведистів.

Особливе місце в партизанській боротьбі УПА відводилося диверсіям на залізницях і автошляхах з метою обмеження логістичних можливостей ворога при перекиданні військового контингенту чи майна, а то й для перешкоджання у вивезенні місцевого населення на спецпоселення в Сибір. Зимою 1944-45 р. відбулася низка гучних акцій на транспортних вузлах. 9 грудня 1944 р. бійці ТВ «Гуцульщина» у складі 100 вояків здійснили напад на залізничну станцію Снятин, під час якого зруйнували міст, близько 100 метрів залізничного полотна і спалили спиртзавод. У січні 1945 р. в одному тільки Солотвинському р-ні сапери з куренів «Довбуша» (Лука Гринішак) і «Благого» (Олекса Химинець) підірвали 8 мостів на дорогах районного і місцевого значення, а воїни куреня «Гуцульського» 10 січня підірвали мости на залізниці й шосе Коломия-Делятин. Тим часом, диверсії на шляху Калуш-Рожнятів стали регулярною щотижневою справою. 2 лютого 1945 р. на цьому відтинку дороги диверсійно-розвідувальна група УПА знищила дерев’яний міст. Того ж дня диверсанти підірвали блокпост енкаведистів біля станції «Тисменичани» у Надвірнянському р-ні. 22 лютого внаслідок диверсії сотні «Летуни» під керівництвом «Середного» (Євген Музичка) на залізниці зійшов з рейок цілий ешелон РСЧА з тисячею бійців, 150 з яких зазнали травм, деякі смертельних. Матеріальні втрати радянської влади у цій катастрофі склали 50 тис. рублів.

Найбільш легендарними і масовими з огляду на участь військових сил з обох сторін стали січневі бої 1945 р. за Космач, про які варто згадати детальніше. Взимку 1944-45 рр. цю місцевість і довколишні села повністю контролювали повстанці. То була своєрідна повстанська держава, де не було жодних органів радянської влади, тому більшовики прагнули знищити її за всяку ціну. Цим прагненням і скористалось командування УПА, застосоувавши хитру тактику почергових відступів і наступів, щоб заманити в пастку якомога більші ворожі сили. Активні бої за Космач розпочалися 30 грудня 1944 р. силами трьох куренів ТВ «Гуцульщина» під командуванням «Козака» (Яворський Микола). Їм протистояла місцева залога, складена з міліції, «стрибків» і прикордонників, яка налічувала до 500 чоловік. Бій вівся із застосуванням важкої зброї та навіть радянської авіації з 4:00 до 16:00 і закінчився повною перемогою повстанців, які знову взяли Космач під свій контроль.

Ця поразка неабияк розлютила радянське керівництво, яке після Різдвяних свят вислало у Космач і навколишні села нові каральні загони. Готувалися до сутички і повстанці, які почали стягувати до Космача великі сили. Зокрема, був даний наказ усім сотням ТВ «Гуцульщина», які перебували на рейдах, негайно повернутися на Коломийщину. На підмогу також прийшов курінь «Скажені» з ТВ «Чорний ліс», який, на час лікування «Різуна» від поранень, очолював «Прут». Загалом повстанцям вдалося стягнути під Космач до 1200 бійців. Під час маршу до повстанської столиці підрозділи УПА вступали у сутички різної важкості з радянськими військами. Наприклад, Березівська сотня, повертаючись з рейду на Буковину, у Брусторі поблизу Шепоту разом із сотнею імені Гонти розбили цілий батальйон червоних прикордонників. В цьому бою був поранений сотенний «Мороз» (Дмитро Негрич) і вперше командування сотнею взяв на себе легендарний згодом «Кривоніс» (Мирослав Симчич).

Мирослав Симчич «Кривоніс»

Власне зі спогадів Симчича, як безпосереднього учасника подій, стали відомі цікаві подробиці боїв за Космач, яких не знайти в сухих документальних звітах. За його словами, повстанці при наближенні радянських 31, 33 і 87 прикордонних загонів, чисельністю близько 500-600 чоловік, відступили з Космача на більш вигідні позиції, впустивши противника у село. Ворог сприйняв це як перемогу і втратив пильність. Тим часом повстанці оточили населений пункт і розпочали військову операцію тривалістю у три доби. Перевага повністю була на боці повстанців, які мінометним вогнем зруйнували єдину вигідну радянську кулеметну позицію, облаштовану на церковній дзвінниці. За три дні у Космачі радянські сили втратили близько 300 чоловік вбитими і пораненими. Авіація, яка прийшла їм на допомогу, нанесла великі втрати власним військам, скинувши бомби на село. В таких умовах більшовики запросили підмогу зі Станиславова. Але й цей варіант повстанське керівництво передбачило.

15 січня 1945 р. Березівська сотня, яка відпочивала після довгого рейду і бою в Брусторі, а тому не брала участі в бою за Космач, отримала наказ облаштувати засідку на дорозі Коломия-Космач біля Яблунова в місці імовірної появи радянської підмоги. Засідку вирішили облаштувати біля потоку Рушір, де рельєф місцевості створював для цього ідеальні умови. Сотенний «Юрко» (Михайло Юрцуняк), якого командування поставило на чолі сотні, поки не одужає поранений «Мороз», не був місцевим, а тому передав керівництво «Кривоносу». Останній розмістив бійців підковою довкола дороги так, щоб вони були непомітними для ворога. Повстанці також розібрали міст через потік на дорозі до Космача. Пастку повинні були замкнути два кулемети, які заходили в тил ворога. На озброєнні сотня мала 22 легких кулемети, полковий міномет, бронебійну рушницю, понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичних рушниць, решта – карабіни й гранати.

Зранку почувся гул моторів, під’їхало 12 вантажівок і легковик. В ідеальну пастку повстанців потрапила колона військ НКВД на чолі з генерал-майором М. Дергачовим, який свого часу керував каральною дивізією під час виселення татар із Криму. Всього за дві з половиною години бою було вбито 370 енкаведистів разом з генерал-майором. Чимало більшовиків згодом померли від поранень та обморожень у госпіталях. Загальна кількість знищених радянських вояків у цьому бою за різними даними складає від 405 до 466 чоловік. Повстанці втратили тільки трьох убитими. Сам М. Симчич під час бою отримав поранення і згодом ледь не втратив руку через гангрену. Схожу засідку 20 січня на шосе Космач-Прокурава влаштувала сотня «Трембіта», але з меншим успіхом: полягло 38 енкаведистів і 2 повстанці.

Радянське керівництво лютувало, вимагаючи «уничтожить бандитское гнездо любой ценой». Наприкінці січня на Космач кинули величезні сили. 30 січня 1945 р. відбувся ще один бій. Цього разу в селищі перебували повстанські курені «Скуби» і «Книша» (Дмитро Горняткевич). Наступ вели радянські підрозділи загальною чисельністю 3500 солдат з прикордонних полків і 256 конвойного батальйону НКВС. Повстанцям вдалося не тільки стримати натиск, але й прорвати оточення, знищивши 140 більшовиків і захопивши трофейну зброю, та відійти в гори. За даними повстанців втрати УПА у цій операції склали 35 вбитих і 20 поранених. Радянські джерела вказують на 287 загиблих і 52 полонених.

Відступивши від Космача, повстанці зупинилися на горі Гливі, де до них приєднався ще один курінь – «Карпатський», очолюваний «Лісовим» (Андрій Злобін). Їхнє завдання полягало в тому, щоб якомога довше затримати погоню, допоки шпиталі УПА і обози з майном з Космача не відійдуть на безпечну відстань. 3 лютого 1945 р. відбувся бій на горі Глива, в якому радянські карателі втратили ще 30 чоловік і змушені були відмовитися від переслідування повстанців. Втрати УПА – всього лише двоє бійців, що в цілому прийнятно для оборонних боїв в гірській місцевості.

Юліан Матвіїв «Недобитий»

Після боїв за Космач у гірській місцевості почастішали облави. Як наслідок, 10 лютого курінь «Перемога» під командуванням «Недобитого», який налічував 360 вояків і старшин, у районі гори Кругла поблизу села Голови Верховинського району зіткнувся із військами НКВС. Бій тривав цілий день. Ворог втратив 90 вбитими, 60 пораненими; а втрати повстанців – 8 убитих та ще 8 поранених, яких забрали із собою на нове місце постою. 20 лютого 1945 р. в облаву поблизу Космача Яблонівського р-ну потрапили сотні «Сурма» і «Чорногора». Наступ, що тривав шість годин, було успішно відбито із великими втратами для ворога: 140 вбитих і 50 поранених. Втрати УПА в цьому бою: 14 вбитих і 17 ранених. Власне, це був останній великий зимовий бій УПА на Косівщині, який можна віднести до серії боїв за Космач.

До великих зимових боїв на терені сучасної Івано-Франківщини належить і сутичка, яка відбулася 16 лютого 1945 р. в с. Гербуртів на Рогатинщині. Відділи УПА цілий день вдало боролися з залогами НКВС трьох районних центрів: Рогатин, Бурштин, Букачівці. На полі бою, після відступу радянських сил, нараховано 69 більшовицьких трупів. Здобуто багато зброї й амуніції. Втрати повстанців – 6 вбитих і 8 поранених. А вже 24 лютого 1945 р. п’ять об’єднаних сотень ТВ «Магура» здійснили останній зимовий вдалий напад на радянську військову базу в с. Збора Долинського р-ну. Ворог втратив 90 осіб вбитими і пораненими. Повстанці ж недорахувалися тільки одного бійця.

Окрім згаданих вище масштабних боїв УПА на території Станиславівщини протягом зими 1944-45 рр. було чимало інших дрібних сутичок, диверсій, саботажів, акцій з ліквідації партійних керівників і сексотів. В свою чергу, активними були й дії відділів МВС, які постійно проводили облави, арешти підпільників, вщент розбивали невеликі відділи повстанців, вели бої з великими, застосовуючи авіацію і важке озброєння. Тяжкі умови зими 1944-45 рр., а також активні операції НКВС призвели до скорочення місцевих відділів УПА на 40%. Тож з кінця лютого 1945 р. повстанці практично перестали оперувати великими силами й надалі діяли вже навіть не сотнями, а окремими чотами, застосовуючи так звані «турбуючі» методи боротьби.

Лев ДАВИБІДА