Портал Українського Націоналіста

Понеділок, 15 липня 2019

Минає 55 років, як постріл енкаведиста синильною кислотою в обличчя обірвав життя провідника ОУН Степана Бандери. Наступного дня провід закордонних частин ОУН опублікував у газетах таке повідомлення: «З великим смутком і глибоким болем повідомляємо членство ОУН і все українське громадянство, що 15 жовтня 1959 р. о 1-й годині дня згинув з ворожої руки великий син українського народу і довголітній керівник революційної боротьби за державну незалежність, Голова Проводу Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів славної пам'яти Степан Бандера».

Окупанти охрестили всіх учасників цього руху за прізвищем провідника ОУН бандерівцями, а сам Бандера став символом безкомпромісної боротьби української нації за свободу і незалежність. Сучасним дослідникам ще належить дати ґрунтовну оцінку постаті Степана Бандери як людини, видатного теоретика, творця й інтерпретатора націоналістичної ідеології, талановитого організатора й лідера ОУН 1930-1950 рр., політика й полеміста. А ми сьогодні хочемо згадати кілька моментів й епізодів з його життя, яке він поклав на жертовник Вітчизни.

Життєвий шлях майбутнього провідника був подібним до життя більшості національно свідомої молоді Західної України. Народився Степан Бандера 1 січня 1909 року в селі Старому Угринові у сім'ї греко-католицького священика. Дитячі роки минули під впливом національно- визвольної боротьби 1917-1920 рр. та діяльності Української Військової Організації (УВО). Скажімо, почувши розповідь про героїзм члена УВО Ольги Басараб, яка загинула під час тортур у польській в'язниці у Львові, 14-річний Степан Бандера почав проводити над собою такі самі тортури, які застосовувала польська поліція щодо Басараб. Свій вчинок він пояснював бажанням перевірити свою витривалість і силу волі та підготувати себе до майбутньої боротьби. Юнаком він продовжував готувати себе до майбутніх тортур, і, як з'ясувалося, небезпідставно. Як зазначить Роман Руденський, який мешкав у гуртожитку в Дублянах разом із Степаном Бандерою під час навчання на агрономічному факультеті Львівської політехніки, «щойно пізніше я зрозумів, що так наказував йому твердий закон українського революціонера, якого «ані просьби, ані грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять зрадити тайни»; і тоді в мене зродилася до мого друга велика пошана і респект (повага). Бо це була людина великої посвяти, загартована до великої майбутності, з сильною, сталевою силою духа, великою витривалістю і непохитним характером».

В 1927 р. Степана Бандеру прийняли до лав Української Військової Організації (УВО), де зачислили до розвідувального відділу, а згодом перевели у реферантуру пропаганди. Юний Бандера займався поширенням націоналістичних ідей, розповсюдженням підпільних видань та підтриманням зв'язку, бойкотуванням польських товариств, проводив організаційно- вишкільну роботу тощо. Із 1930 р. він очолював технічно-видавничий відділ, згодом займався розповсюдженням підпільних видань на західноукраїнських землях. 1932 року став заступником крайового провідника ОУН. За цей трирічний період Бандеру п'ять разів арештовували. Незважаючи на постійну «опіку» з боку таємних служб, в ОУН він зарекомендував себе як талановитий стратег, організатор та конспіратор, що давало йому змогу досягати вражаючих успіхів. У червні 1933 року він став офіційно крайовим провідником ОУН.

ОУН мала на меті підготувати українське суспільство до всенародного повстання. Для цього потрібно було організувати широку пропаганду ідей революції та безкомпромісної боротьби, що мала виховати в народу нестримне бажання здолати свого ворога. Морально- психологічна мобілізація мас — перше завдання для ОУН. Другим напрямом діяльності ОУН було повсякчасне й непохитне протистояння польській окупаційній системі. Це мало налаштовувати широкі верстви суспільства на боротьбу, гартувати їх військовий дух і спонукати до безпосередніх дій. Організація намагалася виховати в оунівців вольову стійкість, надати добру військову підготовку для успішного повстання проти польської держави.

ОУН пам'ятала і про радянську Україну. Скажімо, під час Голодомору в 1932—1933 рр. вона проводила потужну роз'яснювальну антибільшовицьку кампанію, трактуючи загибель мільйонів українців на східноукраїнських землях як наслідок спланованої акції, з допомогою якої радянська влада прагне ослабити український народ. Крайова екзекутива ОУН на чолі з С. Бандерою доручила найкращим оунівським пропагандистам виголосити в усіх студентських осередках спеціальні доповіді. Користуючись мережею легальних українських товариств і організацій, ОУН у зазначений час провела політичну кампанію, спрямовану на викриття злочинних дій СРСР. Ця акція дуже вдарила по радянських позиціях у Західній Україні. Боротьбу за допомогою усного й друкованого слова доповнювали акти терору щодо комуністів, зокрема замах у жовтні 1933-го на високопоставленого совєтського чиновника і розвідника НКВД Алєксєя Майлова, який працював на той час у Львові. Атентат було здійснено з наказу С. Бандери. вдалим замахом на міністра внутрішніх справ Другої Речі Посполитої Броніслава Пєрацького протягом червня—листопада 1934 р. польська поліція заарештувала понад 800 осіб, серед них — чимало членів ОУН, зокрема її чільників. У цей же час влада створила концентраційний табір у Березі Картузькій, де перебувало понад 120 оунівців. А 18 листопада 1935 р. у Варшаві розпочався судовий процес над членами ОУН.

За спогадами прокурора Желенського, Бандера почав виступ такою заявою: «Як український громадянин не підлягаю польським законам» — і це накинув своїм товаришам. Було видно, що він — їхній провідник і вони слухають його у всьому». Втім, цей процес, як і наступний — львівський, що мали стати останньою крапкою в історії ОУН, відіграли зовсім іншу роль. На початку львівського процесу останнім до зали ввели Степана Бандеру. Коли він появився, всі підсудні встали з місць і привітали провідника словами: «Слава Україні!». За підсудними піднялися адвокати і глядачі, за ними — судді, присяжні, журналісти й усі поліційні функціонери різних рангів. Ось як описав цю незвичайну подію у своїх спогадах адвокат С. Шухевич: «Вони якось механічно попідносилися в переконанні, що на залю увійшов суд або якийсь високий польський достойник. У цей спосіб ціла заля — як один муж — піднялася, щоб пошанувати молоденького Степана Бандеру, коли той входив на залю. «Пане, — говорив я опісля до судового радника Тиньки, — ви дивуєтеся, що український нарід слухає Бандеру, коли ви самі віддаєте йому такі, гонори: всі стаєте, коли він входить на залю судової розправи». Закордонна й місцева (польська та українська) преса публікувала промови обвинувачених, які зуміли схилити на свій бік ще більше людей і перетворити поразку на перемогу. І саме тоді, у 1935—1936 рр., почав формуватися переконливий революційний міф, що дав змогу ОУН на початку 40-х рр. стати провідною політичною силою на західноукраїнських землях, яка, налічуючи понад 20 тисяч членів, зуміла протистояти двом найбільшим тоталітарним режимам у світі. Не випадково радянський уряд вбачав саме в Степані Бандері найзапеклішого ворога свого режиму. 6 лютого 1946 року Микола Бажан, як представник делегації УРСР на засіданні сесії Генеральної Асамблеї ООН у, Лондоні, вимагав від західних політичних лідерів видати Бандеру як «запеклого злочинця супроти людства». Коли ж такі домагання не дали результату, Подібну до цієї боротьбу вели і з польським окупаційним режимом. У зв'язку із комуністичне керівництво вирішило фізично знищити керівника визвольного руху. Втім, кожен із членів ОУН і УПА чітко усвідомлював, що, воюючи за державну незалежність, на нього чекає певна і неминуча смерть. Отож слова С. Бандери до членів Великого Збору, які обрали його в 1955 р. головою проводу ЗЧ ОУН, видаються цілком логічними: «Я приймаю ваш вирок смерти». Зауважимо, що Служба безпеки ЗЧ ОУН у повоєнні роки розкрила сім планів підготовки замахів на С. Бандеру. На жаль, останній замах — 15 жовтня 1959 року — на провідника ОУН виявився вдалим.

Степан Бандера був видатним діячем та провідником українського визвольного руху. Низка політико-ідеологічних, стратегічних і тактичних засад національно-визвольного руху і основ розбудови Української держави залишаються актуальними. Його ідеологічні вороги лютують і нині. Про що, зокрема, свідчить і недавня наруга над могилою провідника ОУН Степана Бандери в Мюнхені. Життя, талант і працю він повністю присвятив ідеалам боротьби за визволення України. Степан Бандера, як і його побратими-оунівці, стали яскравим прикладом для новітніх героїв-українців. І нині залишається очевидним: із таємним знищенням провідника українського визвольного руху неможливо зупинити цей рух, бо його ідеї живуть у серцях його послідовників.

Роман Івасів

Чин Бандери

Авторські публікації

Газета «Нескорена Нація»

№1 (290)

Січень 2019