Портал Українського Націоналіста

Четвер, 22 серпня 2019

Юрко не бачить нічого коло себе. В думці лише одно. Бути гідним тих усіх, що були перед ним — всіх Любовичів, Пісецьких. Всіх, що по тюрмах ждуть помсти. Ще лише кілька хвилин… Треба лише одно пам’ятати: добре ціляти — і найкраще нічого взагалі не думати, лише те одне: добре ціляти.

Від редакції. Уранці 22 березня 1932 р. у Львові біля Стрийського парку член ОУН Юрій Березинський одним пострілом впритул вбив комісара поліції Еміліана Чеховського, виконавши вирок націоналістів, і втік з місця пригоди. Поліція виявилася безсилою.

Лише в 1940 р. Роман Шухевич опублікував короткий нарис "З життя бойовика", в якому розповів громадськості про вбивство польського комісара й оприлюднив прізвище виконавця, а своє заховав під псевдо "Дзвін" та "Б. Федорович".

Сьогодні, в день загибелі Головного командира УПА, "Історична правда" публікує цю, чи не найпершу і одну з небагатьох публіцистичних проб пера майбутнього генерала.

В 1929-32 рр. добре було знане кожному українському підпільникові на ЗУЗ прізвище комісара польської поліції у Львові Чеховського. Він разом з комісаром Білевичем вів найважніші українські політичні справи.

На всіх тодішніх процесах підсудні вказували на них, як на спричинників жахливих побоїв-знущань, бо саме вони давали накази своїм підвладним поліційним агентам тортурувати політв’язнів.

З ОУН комісар насміхався — жартував, — певний, що за ним стоїть держава з великим справним поліційним апаратом, що унеможливить навіть бойовикам ОУН помсту за друзів. Та перечислився, бо проти справности і сили поліції стоїть фанатизм, погорда смерти, впертість і посвята.

У звені членів ОУН у Дзвона (псевдо Романа Шухевича – І.П.) був молодий 20-літній юнак, Юрко Березинський. Високий, пристійний з сивими блискучими очима, цілим своїм серцем належав до ОУН.

Її історію, її бойовиків знав усіх напам’ять. Щоранку будила його думка про Організацію і думка про неї заколисувала його за рік на вічний сон у Городку Ягайлонському.

В душі леліяв мрії помірятися і собі з ворогом і показатися гідним своїх старших друзів. І саме цей юнак дістав наказ від Дзвона прослідити спосіб життя комісара Чеховського: де живе, куди рано ходить, якими вулицями ходить, в котрій годині вертається з бюра, чи виходить систематично в вечорі і куди?

 Роман Шухевич – "Дзвін"

Фото: Центр досліджень визвольного руху

Живий усміх і радість у Юркових очах є відповіддю на наказ провідника. І Дзвін бачить, що найбільшу радість зробив би йому, коли б дав ту "роботу" до виконання.

Інвігіляційну працю виконує Юрко не самий. Він має людей у свойому звені, вони стають до помочі, але трьох людей до слідження може бути замало, особливо, що слідкування треба вести також біля слідчого будинку польської поліції на вул. Казимирівській, а там крутиться багато агентів. Юрко дістає до помочі ще дівчину Міру.

Грудень, січень, лютий проходять на інвігіляції, яка, зрештою, ніяких нових матеріялів про Чеховського не дає. Але й досі зібрані дані, ці, що є, вистачають вповні.

Систематично ходить він щоранку тою самою дорогою — вулиця Стрийська, алея Стрийського парку, і знов вул. Стрийська до трамвайної зупинки. В ранніх годинах рух на тих вулицях мінімальний. Поліцистів чи озброєних військових, що мали б бути грізні при погоні за вбивником, майже ніколи немає тут.

Терени, що прилягають до дороги, якою іде Чеховський, прегарні. З одного боку Стрийський парк і виставова площа, а з другого — виходи на Вулецькі горби, Стрийський цвинтар і город біля вул. Пелчинської. В такий терен певно не буде пускатися погоня, щоможе бути зложена найбільше з 2-3 припадкових цивільних людей.

До того ж, вони, правдоподібно, будуть неозброєні, а перед собою будуть мати людину зі зброєю у руках і рішену на все. В такій ситуації можна приступити до подрібного опрацьовання цілого пляну.

Немає сумніву, що робота буде виконана рано о годині 7,10 — 7,35 на трасі між домом, а трамвайною зупинкою.Дальше йде про вибір самого виконання.

 Стрийський парк, Львів, 1925 рік

Фото: Pinterest

На просьби Юрка Дзвін не може бути глухий. Він гарно зробить це сам — він не розконспірований, відваги йому не бракує, він опанований, спокійний: правда, що молодий він ще трохи — 20 літ має — та тут Дзвін тямить, що він сам, маючи 19 літ брав участь у "мокрій роботі". І зовсім добре її виконав, а на війну чи не йдуть 18-20 літні? І чи якраз ці молоді запальні люди — це найбільші герої воєн і революцій.

Старі, звичайно, називають їх "дурними дітьми", "негативістами", чи інакше, але чи не тому, що забули, якими самі були замолоду. Отже, піде Юрко Березинський. Чи міг би-хто відтворити цей гордий і радісний погляд, з яким Юрко прийняв наказ!?

"Будь спокійний, друже провідник, я не заведу надій, що їх на мене покладаєш. Коли б мені навіть не вдалося втекти від погоні, — живим у руки ворогові не здамся".

І дійсно слово його не було пусте: пострілений у нападі на пошту в Городку Ягайлонському, коли не міг вже втікати, приложив собі холодне дуло до виска і скінчив зі собою, щоб ворогові не здатися.

Місце до виконання роботи вибрали на закруті Стрийської вулиці, в тому місці, де кінчиться якийсь опарканований город, а починається кладовище. Закрут настільки добрий, що евентуальних свідків атентату буде менше. Тільки ті, що будуть по тій самій стороні закруту, де буде виконаний атентат. Всі, що будуть на протилежній стороні, нікого не зможуть бачити.

Охорони Юркові не треба буде, бо від прохожих не можна сподіватися поважної погоні. Зрештою, Юрко дістане 2-і пістолі і кілька магазинків набоїв. Щоб роботу робити "якнайдискретніше", дістане він пістоль маленького калібру 6,35 мм, який стріляє без великого гуку при вистрілі, а другий великого калібру 9,0 мм для самооборони.

Устійнення для атентату має в собі посмак забобону. Виконати роботу буде можна кожного дня. Та Дзвін вважає, що найкраще воно вдасться у вівторок, бо це для нього найщасливіший день у тижні. Він сам ішов на першу велику роботу саме у вівторок. І вибрано вівторок, 22-го березня.

 Роман Шухевич. Юрій Березинський, невідомий

Фото: Центр досліджень визвольного руху

В перших днях цього тижня від’їжджає до дому своїх батьків в с. Глядів, Радехівського повіту. Ситуація укладається надзвичайно гарно. Поїзд, який їде з Радехова до Львова, приїздить на двірець Підзамче десь біля год. 6:45 зрана.

Звідси безпосередньо дістається Юрко на місце роботи ще на час, а поворотний поїзд до Радехова є вже о год. 8 рано; цей поїзд мусить Юрко схопити на Підзамчі і ним від’їхати додому. Вже в полудне буде вдома.

Отже, його кількагодинної неприсутности ніхто з домашніх не повинен помітити, тим більше, що він і так багато вдома не просиджував. Алібі буде просто прекрасне. Від початку березня був він цілий час вдома, поза Львовом.

Все приготоване. Юрко жде нетерпеливо в Оглядові на 22-го березня. У Львові Міра дальше стверджує, що Чеховський не змінив способу життя, ні, все "грає". Приходить ніч з 21-22-го березня. На заспаному приходстві ледве чутний рух.

Юркова сестра тихо-тихенько будить свого брата зі сну. Чи спав він? Не знати. Зривається, спокійний, опанований, трохи блідий. В темній кімнаті вбирається в "помпи" і куртку, кашкет і зброю дістане у Львові. За кілька хвилин він готовий. Має далеку дорогу до маленької залізничної зупинки Павлів, куди має 11 км ходу.

Сестра прощає свого улюбленого брата без сліз. Поїзд не мав спізнення. Точно заїхав на Підзамче, а між юрбою перекупок, молочарок і учнів протискався високий, блідий мужчина і уважно шукав між тими, що ждали на станції.

 Наталя Шухевич-Березинська, сестра Юрія

Фото: Центр досліджень визвольного руху

Весело усміхнувся до Міри, що ждала вже з течкою в руці. Там пістолі і кашкет — ці останні конечні речі. Обоє пішли, взялися під руку, ніби залюблена пара, веселі й усміхнені. Вона повідомляє його, що все в порядку. Чеховський незмінно продовжує свою ранішню дорогу і сьогодні, напевно, також піде, а завтра живим хіба вже ні.

Вступають до першої брами при Жовківській вулиці. Міра випорожняє течку і оба пістолі мандрують до кишені Юрка. Твердо стискає він зимну сталь. Все в порядку, каже Міра. — Передучора з них ще пробно стріляли, 9-ка "Штаєр" стріляє знаменито. Мала 6-ка ФН може затятися по кількох стрілах, — та Юрко впевняє, що найбільше буде два стріли до комісара.

Юрко добрий стрілець. Час втікає. Треба всідати до трамваю. Всідають обоє і їдуть до жандармерії при вул. Сапіги. Подорозі умовляються: Міра зажде при вулиці Пелчинського, коло трамвайної зупинки. Там відбере від нього все зайве: пістолі, набої, кашкет. Висідають з трамваю. Кріпкий, дружній стиск руки — це благословенство Міри для молодого революціонера і довгий-довгий погляд за ним.

Чи вернеться живим, чи може?.. Ні, він вернеться напевно — такий був спокійний і певний успіху. Вже пішов. Скоро, Кадетською вулицею вгору, назустріч невідомому.

 Юрій Березинський

Фото початку 1930-х рр.

Юрко не бачить нічого коло себе. В думці лише одно. Бути гідним тих усіх, що були перед ним — всіх Любовичів, Пісецьких. Всіх, що по тюрмах ждуть помсти. Ще лише кілька хвилин… Треба лише одно пам’ятати: добре ціляти — і найкраще нічого взагалі не думати, лише те одне: добре ціляти.

Юрко доходить до кадетської школи. Ще кілька кроків, до Стрийської вулиці і зараз побачить Чеховського. Це ж година, що в ній повинен надходити. Так, ось іде вже, іде, вже виходить із Стрийського парку. Іде самий, спокійно, з руками в кишенях плаща.

Йде до бюра, де ждуть вже жертви. Не чує, не прочуває нічого пан комісар. Він думає про аванс, про кар’єру… Юрко приспішує ходу. Ще лиш 10 кроків ділить його від Чеховського. Рука в кишені, від безпечила ФН (Юрко був малькут), — зараз Чеховський спиниться на закруті.

Ще секунда життя. Юрко вже лиш два кроки за Чеховським. Рука з кишені різко витягається, а в ній блестить маленький чорний предмет. "Лиш добре ціляти!" — одинока думка в тому рішаючому моменті. Сухий тріск понісся по деревах Стрийського парку. Лиш один тріск.

Якийсь чоловік у темному плащі зігнувся у колінах і впав перед себе лицем до землі. Не видав ні одного звуку зі себе, навіть рук не витягнув з кишені. Це вже. Труп. Труп комісара політичної поліції Еміліяна Чеховського.

Якийсь другий перебіг через гостинець і почав драпатися на протилежний шкарп на кладовище. Раз усунувся, бо було ховзько. Та за другим разом видістався на цвинтарну алею і зараз же зник.

 Надгробок Еміліана Чеховського

Фото: Вікіпедія

Ще лиш оглянувся за прохожими, а вони: всі три трамваярі повставали збентежені, нерішучі, не знали, що робити, до кого вдатися. Не кричали, лиш поволі почали підступати до чоловіка, що лежав на землі.

Про того другого хіба забули. А він кількома швидкими кроками пробіг кладовище і кинувся через горби в напрямі Пелчинської вулиці. Оце зовсім нелегка дорога — сніг декуди по пояс.

Стежки нема, а гаятись не можна. Та на щастя ні живої душі не видно. Та в Юрка вже друга думка: якнайскорше віддалитися звідтіля. Скоріше! І мов олень, скаче він великими кроками по глибокому снігу. Ще крок, ще два і він вже при Пелчинській вулиці. Вже видно трамвайну зупинку, Міра вже жде.

Допитливий погляд "Щасливо! По всьому?". "Ні, це неможливо, я нічого не чула". "Бо тільки один стріл, а відгомін тут не долетить". І знову дружній стиск руки; вона перша його вітає, того щасливого молодого революціонера, що ось перейшов свій хресний вогонь. Відбирає від нього зброю, кашкет, тепер вже вона тим заопікується.

Та робота ще не скінчена, ще Юрко мусить якнайскорше дістатися додому. Ідуть трамваєм обоє щасливі, радісні. Вівторок щасливий день. До поїзду ще 5 хвилин часу. Міра купує білет і знову молодий, блідий чоловік всувається у куток сепаратки, де закрившись курткою дрімає. Чи дрімає справді?

На маленькій зупинці Павлів висів один-одинокий подорожній і цільними доріжками подався на схід,

"Де ж то Юрко подівся, що його від рана не бачу?" — питається батько доньки.

"Десь тут ходив, а потім сказав, що іде до свого товариша, до Кривого".

"Але що так зранку захотілося йому іти у відвідини!".

"Він десь зараз повинен бути" — відповідає дочка а сама ходить лише від вікна до вікна — щохвилини заглядає на годинник.

Ах, як тяжко ждати, краще самому робити, ніж другого висилати. Живий чи ні? Вдалось, чи ні? — ці питання клубляться цілий час у дівочій голові.

В сінях хтось витирає ноги. То він, то напевно він! Скрипнули двері. В кухні станула висока, струнка постать Юрка. Йому назустріч один довгий допитливий погляд. Його очі сказали їй все.

 Весільне фото Романа Шухевича (другий зліва) та Наталії Березинської (четверта зліва). На фото також є Юрій Березинський (п’ятий зліва) та мати Наталії Березинської (шоста зліва)

Фото: Центр досліджень визвольного руху

Ще заки вспів щонебудь промовити кинулась йому на шию і почала гарячо цілувати. За часок сиділа вже при слухавках радієвого апарату і відбирала вістку:

"Сьогодні в годині сьомій тридцять невідомий чоловік замордував при вулиці Стрийській одним пострілом з пістоля комісар а пана Еміліяна Чеховського. Вбивство правдоподібно на політичному підложжі. Слідство ведеться. Подробиці поки що в таємниці".

Польська поліція стала перед загадкою, якої не могла розв’язати довший час. Щойно три роки пізніше довідалася з архіву Сеника, що вбивником комісара Чеховського був Юрко Березинський. Та він вже тоді не жив. Дня 30-го листопада 1932 року згинув смертю революціонера в Городку Ягайлонськім.

Від редакції. По-різному складуться долі героїв цього нарису.

Юрій Березинський, 30 листопада 1932 року керуватиме нападом боївки ОУН на польську пошту в місті Городку, що на Львівщині. Цього дня він і загине.

Роман Шухевич, в майбутньому генерал-хорунжий, Голова Бюро Проводу ОУН, Голова Генерального Секретаріату УГВР та Головний командир УПА загине в бою із військами МГБ 5 березня 1950 року у селі Білогорща поблизу Львова.

Наталя Шухевич-Березинська, буде заарештована у 1945 році. На її долю випаде понад 10 років поневірянь по таборах, тюрмах, спецпоселеннях, розлука із дітьми та загибель чоловіка. До кінця життя перебуватиме під пильним наглядом КГБ. Помре у 2002 році у Львові.

https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/03/5/153782/

Авторські публікації

Газета «Нескорена Нація»

№1 (290)

Січень 2019