Портал Українського Націоналіста

Неділя, 19 серпня 2018

"Євген Коновалець був індивідуальністю рідкою особливо в українському світі. Довго ще, мабуть, треба буде ждати, поки українська вдача позбудеться решток галицької провінціяльщини та наддніпрянського хуторянства. Тим часом, Євген Коновалець був людиною позбавленою всяких провінціяльних рисок" – писала газета "Діло".

Загибель Голови Проводу українських націоналістів Євгена Коновальця 23 травня 1938 року стала шоком для українських кіл самостійницького спрямування.

Уже вдруге, після Голови Директорії Симона Петлюри в 1926 році, гинула постать, яка уособлювала волю української нації до свободи. Тож не дивно, що вбивство полковника Коновальця теж одразу стали пов'язувати з червоним Кремлем.

Цю втрату українські самостійники по всьому світу переживали болюче. Некрологи Коновальця помістили українські газети від Бразилії до Маньчжурії. Його авторитет і патріотизм визнавали видання як лібералів, так й інтегральних націоналістів, що вже говорить про масштаб особистості полковника.

"Історичні правда" публікує найцікавіші витяги з публікацій про смерть Євгена Коновальця, зібраних у книжечці "Євген Коновалець" (грудень 1938 року).

---------

Газета "Українське слово" (Париж), орган Українського народного союзу у Франції (Ч. 257 від 29 травня 1938 року):

"Вороги знали, де нанести удар Українській Нації! Про справжню величину втрати, що її понесла Українська Нація в смерті Полковника Євгена Коновальця можуть здавати собі справу тільки немногі ті що були вповні посвячені в його Велике Діло. Належно оцінити його, а також належно вшанувати його пам'ять зможе тільки вільний Український Нарід у своїй вільній Державі.

Бо землі наші в неволі й не час розголошувати все про Його Діло, коли воно ще не закінчене. Про Його працю від останнього визвольного зриву до нинішнього дня, а тим самим про справжнє значення цієї Великої Людини український загал довідається не скорше, ніж буде доведене Його Велике Діло до кінця.

А воно мусить бути доведене до кінця! Наш Вождь відійшов від нас тоді, коли поставив нам ясні дороговкази й тверді підвалини, коли залишив нам плян праці-боротьби, коли підібрав для її виконання людей та створив із них твердий моноліт і коли перевів широку підготовку для досягнення нашої Великої Мети".

 Місце загибелі Коновальця на вул. Колсінгель в Роттердамі. Бомба розірвала тіло Провідника на шматки, поранивши при цьому двох перехожих, з яких один перебував на відстані 5 м від жертви. 

"Зневірою й опусканням рук нічого не направимо, а тільки можемо змарнувати здобутки довголітньої боротьби й праці та тільки підемо на руку ворогам. Бо пам’ятаймо, що вбиваючи нашого Вождя, вороги робили це в переконанні, що не тільки нищать життя одної, найціннішої людини, але що за одним ударом знищать і Її Діло, в якому безпосередньо заангажовані десятки тисяч людей і яке дотичить цілої нашої Нації.

Докажім, що хоч ворогам вдалося знищити людину, але не знищити їм Її Ідеї й Праці! Докажімо, що хоч люди смертельні, але нації наша несмертельна й що ніякі удари не хмоужть стримати її прагнень до волі! Докажім, що ніякі пекельні сили не зможуть стримати походу Українського Націоналізму до його кінцевої Мети й Перемоги!".

Газета "Діло" (Львів), Ч. 117 від 31 травня 1938 року:

"Євген Коновалець був індивідуальністю рідкою особливо в українському світі. Довго ще, мабуть, треба буде ждати, поки українська вдача позбудеться решток галицької провінціяльщини та наддніпрянського хуторянства. Тим часом, Євген Коновалець був людиною позбавленою всяких провінціяльних рисок.

Не знаємо, чи існує хтось із його останнього оточення (якого складу теж не знаємо), хто зумів би тепер відтворити його зв'язки з чужинецьким світом та їх політичний сенс. Але ризикуємо твердження, що не було і нема серед українців людини, яка стільки знала б про куліси міжнародньої політики, що знав Євген Коновалець, якого імені ніхто не стрічав ніколи в европейській пресі та який від літ провадив на чужині життя змовника".

 Найстарша галицька щоденна газета присвятила вбиству Євгена Коновальця цілу передовицю. Повністю читайте на LIBRARIA

"Незавидне життя людини, яка живе на щораз інший паспорт, із щораз іншим прізвищем, якому держави не дають права побуту та з яким підтримують зв’язки найвищі державні діячі різних держав, за посередництвом своїх емісарів, а то й безпосередньо, але завсігди потайки зо збереженням форм. Жив серед мира в постійній атмосфері війни. Був одним із тих, які вірили у війну та у війні бачили й бачать нову велику українську шансу. Був одним із тих, які приготовляли війну й впав, як вояк на війні".

"Впав із руки большевицького агента. Коли тільки прийшла перша звістка про його смерть – відразу, немов автоматично пронизала всіх нас думка: чергова московсько-большевицька робота!.. Чим особа Євгена Коновальця була саме для Совєтів небезпечна?

Бо хто-небудь його знав, той ніколи не мав ніякого сумніву що в будучому воєнному конфлікті полк. Євген Коновалець найдеться по стороні тих, які воюватимуть проти Совєтів… Зрозумілий стає той страх, що його відчували московські большевики.

Саме тому вбивство Євгена Коновальця так страшенне нагадує вбивство Симона Петлюри: в одному й другому випадку безумовно грали ролю ті самі мотиви, — той самий страх, щоб військово-організаційний хист одного й другого та авторитет імені одного й другого серед колишніх українських військовиків, серед української молоді та серед широких українських мас в Наддніпрянській Україні не заважив трагічно на воєнній ситуації Совєтів…

Москва не помилялася. Вона чудово орієнтувалася в сутньому й справжньому підході Євгена Коновальці до проблем Сходу Европи. Той його підхід робив із нього для Москви людину найбільш небезпечну. І тому треба було ту небезпечну людину усунути з цього світа. Атентат на Євгена Коновальця свідчить про величезну актуальність воєнного конфлікту на про панічний страх перед ним у совєтській верхівці".

Короткий життєпис Євгена Коновальця на 4-й сторінці травневого "Діла" 1938 року 

Газета "Новий Шлях" (Саскатун), орган Українського національного об’єднання в Канаді (Ч. 22 від 31 травня 1938 року):

"Червона Москва, що опирається на злочинстві й мордуванні, змогла позбавити життя нашого Вождя, як свойого часу змогла замордувати Голову Української Держави, св. п. Головного Отамана Симона Петлюру. Цим своїм черговим злочинним актом вона завдала страшний удар непримиримому до найманців українському революційному рухові.

Бо вбила вождя не виборного, вождя не з титулу свойого високого родового походження, а Вождя, що своєю довголітньою, саможертвенною працею для волі й слави свого народу став могутнім велетнем-провідником того народу. Смерть Вождя Євгена – це невід жалувана, велетенська втрата для цілої нації!

Та помиляється Москва, коли вірить, що згладивши зо світа його, вбила ніж у серце українського націоналістичного руху! Його смерть – це страшенна рана для нас, рана, що не загоїться, доки ворог сторицею не заплатить за свій злочин!

Над пошматованим трупом нашого невіджалуваного Вождя перед своєю національною совістю й честю, перед лицем нації й світу, ми, українські націоналісти, присягаємо жорстоку відплату ворогові! Його смерть не вбила нас, а зробила нас крицею.

Мертве тіло нашого Вождя, але його Дух, Дух найбільшого Героя й Мученика далі очолює українську Національну Революцію й приспішує її хід на погибель всім ворогам, а на визволення Україні. З найбільшим запалом виконуватимем накази нашого Вождя Євгена!

З безмежним жалем у серці по нашому Вождеві, що поляг на фронті національної революції, але з завзяттям і повною вірою в перемогу Його невмирущої ідеї й чину кличемо: Вождю, наш любий Вождю! Ти не вмер посеред нас! Ти далі кермуєш нами!

На чолі безлічі наших національних героїв Ти далі ведеш нас кривавим шляхом до волі й щастя нації! Хай Твій Дух вічно живе серед нації! Хай Твій ореол національного геройства й мучеництва вічно світить українським поколінням! Слава нашому сл. п. Вождеві Євгенові! Хай живе Організація Українських Націоналістів! Хай живе Національна Революція!"

Газета "Український вісник", орган Українського національного об’єднання в Німеччині (Ч. 14 за червень 1938 року):

"Так сталося те, що великою силою своєї віри в незломну могутність Української Нації, славної пам’яті Полковник Євген Коновалець винесений був на чоло українського національного визвольного руху. Обдарований Богом провідницькими здібностями та великою енергією й непохитною завзятістю, Він розвивав цей рух ширше й ширше, та ріс із його розвитком вище та вище сам.

І ось прийшов час, коли ім’я полковника Євгена Коновальця стало авторитетним на всіх українських землях та серед чужинців, зростаючи до все більшої й більшої небезпеки для ворогів України. Зрештою, ці вороги стали вбачати в ньому єдиного Провідника Української Нації в її змаганні за свою національну волю й великодержавність.

Тому вони кинулися на Полковника Євгена Коновальця усіми своїми силами. Насамперед старалися вороги розпусканням різних наклепів на загрожую чого їм Провідника Української Нації принизити Його в очах українців і чужинців.

Проте цей засіб боротьби проти Полковника Євгена Коновальця не дав потрібних ворогам успіхів, бо вирішуючим чинником у житті є чин, а не слова. Чин же говорив скрізь на користь того, кого поборювалося.

Тоді Москва, що звикла вже купатися в ріках людської крови, наказала своїм агентам ГПУ замордувати Того, хто став для неї занадто небезпечним – славного Борця за Україну. Почалося злодійське полювання.

Проте ж різні спроби агентів ГПУ виконати одержаний від Москви наказ не мали успіху, як це, наприклад, було в Женеві. Та кати були впертими й нарешті таки добилися свого дня 23 травня у Роттердамі, виконавши свій бомбовий замах на Полковника Євгена Коновальця".

"Нехай ця свіжо пролита за Україну кров буде тим цементом, який зв’яже всю Українську Націю в одно українське національне тіло…"

 Число "Українського вісника" за травень 1941 року теж було присвячене Євгенові Коновальцю. Повністю читайте на LIBRARIA

Газета "Наш клич", орган Української стрілецької громади в Аргентині (Ч.Ч. 21 і 22):

"Коли ми приглянемось історії визвольної боротьби усіх поневолених народів, від найдавніших часів аж по нинішній день, то побачимо наглядно, що всі вони скидали з себе рабський гнет та чужинецьке ярмо тоді, коли небеса посилали їм генія, що вмів запалити в їхніх серцях святий вогонь боротьби за рідний край і нарід.

Такого Генія післало небо Українському народові в дні його гіркої долі в час тяжкого повоєнного лихоліття. І тоді, коли всесильна Антанта розшматувала українські землі поміж 4-ох найманців та одним почерком пера засудила український нарід на загладу, тоді, коли потратили голови високопоставлені дипломати та військові та кинулись на угоди й вислуги ворогам… то наш, Богом даний Геній, не втратив віри в перемогу!"

"І залунав громом Його могутній голос на тривогу, а відгомін Його голосу понісся від Бескиду аж по Каспійське море та почули його навіть ті, що були глухими на народні терпіння ціле своє життя. Зрозуміла маса свойого Генія-провідника. І як буревій зростає й посилюється під Його проводом сила Українського революційного руху.

Він один зрозумів, що рятунок наш це збройна боротьба з ворогом на життя й смерть. Не плачем, а мечем було Його єдиним гаслом, яким Він руко водився ціле своє геройське життя. І повис він мечем Дакмокля над ворогами ворогів наших.

Задрижали кровожадні кати Москви й Варшави, бо пізнали наглядно, що Українська Національна Революція це Полковник Коновалець, що він це державна структура й авторитет. Тому зрадницьким атентатом забрали з-поміж нас Його дороге для нас тіло… Взяли нам тіло Коновальця, та Його Генія не взяли. Він вкорінився вже дуже глибоко в наших серцях!"

"Чи тим скритим, бандитським ударом у чоло Української Нації Москва виграла свою ставку? – Ні! Ні! Не виграла тому, бо Він наш Великий Провідник вже не був для нас чоловіком… Він для нас був за життя надчоловіком, який ніколи не гине й тим Він остається нашим втіленням, кров’ю помислом і чином. Ми, і коли б хотіли щось друге творити й зовсім інше думати, вже не можемо. Він був націоналістичною Революцією, а Революція й Нація, то був Він".

Газета "Хлібороб", орган Хліборобсько-освітнього союзу в Бразилії (Ч. 22 від 1 червня 1938 року):

"Коли розправа двох світів із кожним днем стає щораз ближчою, в самий рішучий мент, де леда хвиля на полях далекої України загримлять гармати, Вождя забракло.

Та вороги української волі можуть не тішитися. Вони вбили Полковника Коновальця, але не Його велику Ідею. Українського визвольного руху ніяка сила не зможе вбити. Ту ВІРУ і Ідею, що її Великий Вождь посіяв на українському чорноземі, не є в силах вже вбити ніяка злочинна рука, якого б то не було окупанта.

Вождь згинув, але Дух Його буде гетьманувати всьому українському народові. І та віра у Велику ІДЕЮ ВИЗВОЛЕННЯ, яку вщепив ВІН у серцях мільйонів, заведе може вже невдовзі до святого храму – СОБОРНОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ".

Газета "Далекий Схід" (Харбін), орган Української національної колонії в Маньчжоу-Го, (Ч. 2):

"Ми на Далекому Сході сьогодні ще не знаємо подробиць довершеного злочину, але ми відчуваємо й розуміємо, що цей удар, звідки він не виходив би, був напрямлений в Українську Націю – в її невгнуту волю в боротьбі за свою самостійну й соборну державу.

І треба признати, що удар цей для Української Нації, як і для кожного українця зокрема, настільки болючий, наскільки дорога й свята сама ідея самостійности й соборности України. Покійний Полковник Євген Коновалець – це ПРАПОР Українського Націоналізму, запалене Його Духом усе українство.

Покійний був уосібленням українського національного ідеалу – самостійності й соборності України. І це відчували всі українці без різниці партійної приналежности, чи то на Рідних Землях, чи то на еміграції, хоч не всі ще за Його житття хотіли це явно признати. Зате видно, що найкраще відчував це ворог України, коли кілька разів посягав своєю злочинною рукою на Його життя, аж вкінці вирвав найдорожче для нас життя бомбою підлого вбивника".

 Число "Далекого сходу", яке повідомляє про автономію Карпатської України. Фото: wikiwand.com

"Він організував могутню Організацію Українських Націоналістів, що стала авангардом Української Національної Революції й уже стала угольним каменем Визволення Української Нації та Її Самостійної й Соборної Держави.

Ця невтомна праця Покійного видвигнула Його постать на національного Вождя Героя, і таким зійшов Він у могилу на вічну пам'ять і славу Української нації. Не судилося Йому бачити Перемоги, зате Його смерть наближає цей великий День.

Бо пролита Його свята кров зігріває нас до ще завзятішої боротьби з ворогами України, і додає нам ще більшої віри в нашу перемогу. І помилявся злочинний ворог, коли думав, що вбиваючи Вождя, уб’є саму ідею.

Вождь згинув, але ідея, якій Він служив, жива й житиме вічно. Найкращим пам'ятником для Вождя-Героя буде здійснення Його Ідеалу – Самостійної Соборної України".

Газета "Свобода" (Нью-Йорк–Джерсі-Сіті), орган Українського народного союзу в США (Ч. 124 від 31 травня 1938 року):

"Гинуть. Одні за одними. Передше гинули в бойових рядах від куль, шрапнелів та багнетів. Потім гинули (і далі гинуть) на Рідній Землі з рук московської чрезвичайки чи на польських шибеницях. а далі взявся ворог винищувати й ті провідні сили, що опинилися поза Рідним Краєм. Ось таким чином погиб 25 травня Петлюра.

А тепер надійшла тривожна вістка з Роттердама, що тими самими руками московського ката 23 травня 1938 р. позбавлено життя полковника Євгена Коновальця, голову Проводу Організації Українських націоналістів. Совєти вбили. Але чи це тільки їх злочин?

Ні, Польща винувата в рівній мірі. Бо вона переслідує український націоналістичний рух не тільки на українських землях під Польщею, але й слідкує за поодинокими націоналістичними діячами, що живуть у чужих краях. І там їх переслідує. І там нацьковує на них чужі держави та вимагає від них відмовляти українським націоналістам місця побуту й захисту.

Тут важне для нас головне те, що нова Велика жертва впала з рук наших національних ворогів. Впала з боку тих, що бояться українського націоналістичного руху, який виховує наш нарід у безкомпромісовім дусі революційної боротьби з окупантами.

Вістка про трагічну подію в Роттердамі потрясе цілим українським народом. Це ж бачимо наглядно, що вороги завзялися знищити ввесь наш визвольний рух, а в боротьбі проти українського націоналізму – всі вони йдуть разом…

Впала Велика Жертва. І впаде ще багато інших. Це нам усім треба знати з тим погодитися, як із чимсь зовсім природним, і то в такому розумінні, що кожна так жертва зближає нас до здійснення тої Ідеї, за яку ця жертва впаде".

 Передовиця газети "Свобода", яка виходить досі в Америці. Повний номер дивіться тут.

Газета "Українське слово" (Ужгород) від 15 червня 1938 року (стаття "Життя й значення Полковника Коновальця"):

"Вибух пекельної машини в Роттердамі, що розшматувала тіло Євгена Коновальця, відбився луною тяжкого болю в українських серцях. Полковник Коновалець так уложив своє життя, що здобув безперечний авторитет так серед молоді, як і серед старших громадян. Всі вони знали, що він – людина, яка ціле своє життя присвятила для служби нації та її великих ідеалів.

За націю та її великі ідеали боровся як командант Січових стрільців, і за те ж боровся далі, ставши на чолі націоналістичного руху. Вступив він на дорогу особистого самовідречення. Гонений із держави до держави, зазнає всіх тортур політичного вигнанця. Однак все палає глибокою вірою в свою ідею та непермоною волею до її здійснення. Свій вогонь передавав молодій українській генерації, що готували йому чільне місце, на яке своїми подвигами здобув він безсумнівне право.

Його довголітні досвіди представляли неоцінену вартість у боротьбі за здійснення ідеалів українського народу, а крім того, мав він особисті знайомства з рішаючими політичними провідниками деяких держав, і це мало величезне значення для справи в майбутності та головно в рішаючий момент".

"Це все добре знав ворог і звичайною в нього підлістю та підступом позбавив український нарід великого борця й провідника. Смерть Коновальця є великою втратою не лише для націоналістичної організації, але також і для цілої нації.

Отже не диво, що на вістку про його смерть українські установи в Галичині, а також і в інших краях установили національну жалобу й повідкликували всі імпрези, забави, театр. вистави й т. ін.

З повним правом можна сказати, що за цим славним героєм і борцем вся Україна плаче. Ця нова велика жертва не пропаде марно. Вона закликатиме націю до помсти, до безпощадної боротьби з лютим ворогом до остаточної перемоги!".

 Сучасний вигляд української канадської газети "Український голос"

Газета "Український голос" (Вінніпег) орган Союзу українських самостійників у Канаді (Ч. 22 від 1 червня 1938 року):

"Хоч ми не були в згоді з організацією, якої провідником був пол. Коновалець, ми ніколи не сумнівалися про його патріотизм та відданість для справи визволення українського народу від польського та московського ярма. Над його гробом клонимо голову, як над гробом з видніших синів українського народу в наших часах".

 http://www.istpravda.com.ua/

Газета «Нескорена Нація»

№2 (282)

Березень 2018