Портал Українського Націоналіста

П'ятниця, 16 листопада 2018

19 січня виповнюється 100 років від дня народження теоретика і практика українського націоналізму, голови Організації Українських Націоналістів (1968-1986 рр.), президента Антибільшовицького блоку народів, людини, що проголосила і очолила українську Державу в червні 1941 року - Ярослава Стецька.

Спадщина Ярослава Стецька (крізь призму українських реалій на початку ХХІ ст.)

Ось лише деякі факти з біографії Я. Стецька, що говорять про непересічність його особистості. Викликає захоплення, сила духу худорлявого юнака з підірваним здоров'ям і хворими суглобами, якого не зломило ув'язнення в польській тюрмі та німецькому концтаборі, а його поведінка на судах перетворила процес з розправи над злочинцем в маніфест Нації, котра прагне волі. Син сільського священика став відомим дипломатом, як він сам казав, «маклером без держави». Я. Стецька приймали керівники провідних держав світу, з його думкою рахувалися очільники НАТО Президенти США, до нього звертались, коли хотіли зав'язати контакти з впливовими у світі людьми.

Далі не будемо детальніше зупинятись на біографії Я. Стецька, зрештою кожен, хто цікавиться може знайти достатньо інформації про нього. Зараз хотілось би звернутись до його інтелектуальної спадщини, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні.

Філософія життя

В основу життєвих цінностей Ярослав Стецько ставив ідеалізм, духовність, людську гідність, самопосвяту,  дієвість, та готовність до щоденної боротьби, відкидаючи матеріалізм, нігілізм, егоїзм, щоденне шукання фінансової вигоди і побутового комфорту. Джерелом натхнення для українського націоналіста є боротьба багатьох поколінь українців за свої права і свою Державу та естетика рідної землі. Бо загиблі герої "ближчі тобі за батька й матір, бо ти й вони — це одне. Бо ви й майбутнє — це одне. Бо музика ваших душ — це симфонія прийдешнього. І це відблиск героїчного минулого. Це — без дисонансів великий гімн перемоги світла над темрявою... Маєстатична краса природи, безкраїх буйних полів і степів, бурхливих хвиль моря, величних обрисів гір — ушляхетнює душу. Естетика вчить чесноти. В ній бачиш і відчуваєш ідею й душу світу, душу вселенної; що співає від віків і по віки гімн Боротьбі, Величі й Перемозі, гімн Гідності, гімн Непоборності..." (За творців нової дійсності, 1934).

Головним ворогом ідеалізму і небезпечним джерелом розкладу людської особистості та суспільства Я. Стецько вважав матеріалізм, який є основою капіталістичного лібералізму і комунізму, а також джерелом угодовства, гонитви за тимчасовими благами і суперечить вічним цінностям. "Добробут людини, що, на жаль, стає способом життя, стоїть у суперечності до окцидентального ідеалу життя... Для людини, яка вірить у щось вище, в Бога і свою Батьківщину, немає страху перед стражданнями та жертвами в боротьбі за Правду... Своїх засад треба боронити безкомпромісно, у свідомості, що наша мета є не мир за всяку ціну, а тріумф Правди і справедливості. Не збереження миру, якого немає, а перемога ідеї волі і гідності людської та національної мусять стати метою вільного світу..." (Бунт проти матеріалізму, 1959)

Виходячи з того, що людина - перш за все, духовна істота, Я. Стецько бачив необхідність вільного розвитку індивідуальності кожного члена нації: "Націоналістичний ідеал людини відмінний від капіталістично-ліберального, а також цілком протилежний комуністичному  ідеалові, де людина зведена до статусу гвинтика перебюрократизованої державної машини й системи виробництва... У капіталістичних суспільствах, побудованих на ліберальному ідеалі сваволі одиниці-егоїста-споживача, більшість не можуть вільно та вповні користуватися продуктами своєї праці. І тому вони приймають працю не як вільну, життєрадісну, духново-творчу діяльність, але як зненавиджені, хоч неминучі, пута. Для комунізму, натомість, праця вже набирає прикмет цілковитої невільничої примусовості, а людина перетворюється не лише в обезвласненого від влади раба, але й у духовно обжебраченого, обкраденого звичайної людської гідності дикуна, принаймні в очах привілейованої касти державних вельмож." (Бунт проти матеріалізму, 1959).

Однак, надаючи величезне значення особистій і творчій свободі людини, Провідник відкидав егоїзм, як шкідливий для нації наслідок матеріалізму: "У них (демолібералів) - егоїзм, як суть життя; у нас (націоналістів) - національно-суспільний глузд існування й суворий героїзм, як неодмінну рису ідеалізму - трагічну й глибоко-життерадісну концепцію життя, що має в своїй основі героїчну етику." (Боротьба для боротьби, чи змагання за вартості, 1934).

Разом з тим, дуже важливо, щоб будь-які ідеї і духовні пориви мали своє втілення у конкретній діяльності, бо "страждання ідеєю, що не переходить у чин, є мучеництвом, а не фанатизмом активної, героїчної людини, смільчака, прометейця!" (Без національної революції немає соціальної, 1938)

Національна і соціальна революції

Як і більшість мислителів українського націоналізму Ярослав Стецько наголошує на необхідності Української Національної революції. На жаль, ця революція не відбулась і досі, через що, маємо такий стан сучасної Української Держави. Детально цю тематику  ідеолог ОУН висвітлив у статті з промовистою назвою "Без національної революції немає соціальної" (1938): "Українська Національна Революція – це доосновна зміна всіх вартостей та установ індивідуального та суспільного життя української людини. Соціальна революція – це доосновна зміна відношення поодиноких людей та суспільних верств до найрізнородніших елементів цінностей життя: духовних і матеріальних... Наша революція не кінчиться з моментом заіснування державності. Перед нами стоятиме вимога перебудови цілого життя на нових засадах, перевиховування громадянства в нових героїчних ідеалах; провести засади аграрної, промислової та торговельної переміни, узгляднивши не тільки господарську сторінку (хоч її в першу чергу), але цілість проблематики, що існує на тих ланках життя, а які є частинами одного великого: Нації. Те, що національна революція є водночас соціальною, означає, що вона створює відношення до матеріальних та духовних вартостей українців усіх верств та кожного зокрема в площині рівного права користуватися ними та справедливого їх розподілу, який заключається в тому, що кожний має однакові умови для творчості."

З цього можна зробити висновок про те, що постійний занепад націоналістичних партій та організацій протягом 20-ти років Незалежності України відбувається саме через нехтування ними соціальної проблематики. Слід визнати, що націонал-патріоти стали нецікавими людям, неактуальними і відірваними від життя і сучасності, бо "Національне і соціальне — дві сторінки одної медалі, одного життя. Носієм нашої революції є народні маси, тому тим більше немає мови про однобічність української революції. І як зберігачем національної ідеї є сьогодні народ, що в своїй масі став героєм, і символізує націю (себто єдність живих, мертвих і ненароджених), так тим самим соціальний аспект революції — невідривна частина цілості. Сукупність усіх життєвих потреб народних мас мусить бути розв'язана. Без національно-соціальної революції немає українського визволення. Треба вже, нарешті, не допустити троянського коня чужої соціальної демагогії, що завжди валила зсередини Українську державу чи боротьбу за її відновлення. (Дві революції, 1951)

Державний устрій

Основою ідеології ОУН була і залишається боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу, а першим правилом життя "Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї". І логічно, що Ярослав Стецько, як чільний ідеолог і багатолітній голова Організації, багато уваги приділяв і тому питанню, якою буде ця Держава: "У центрі націоналістичної програми державного будівництва і соціального ладу стоїть суспільно і національно відповідальна людина, вільний і тому гордий продуцент, вільною працею якого збагачується вся національна спільнота. У комуністичному ладі, натомість, властива людині ідентичність, її істотна індивідуальність, є здавлені, примусово зведені до рівня аморфної масовості. До речі, демоліберальний капіталізм і тота­літарний комунізм — дві сторони однієї монети, дві екстреми одного лиха: нехіть до національного первня, до нації взагалі, доспільного, загального добра всіх жителів, національно-державної спільноти, як основного упорядковуючого чинника всіх суспільних відносин." (Бунт проти матеріалізму, 1959).

Державний устрій в Україні повинен бути демократичним, але не  допускати анархії і сваволі аферистів і демагогів, економічного визискування олігархами матеріальних ресурсів з більшості населення. Про це детально великий український державник Я. Стецько написав у статті "Націоналізм і демократія" (1939): "Новий націоналістичний світогляд поборює той хаос, ту деморалізацію, той розклад, який несуть нечесні і несовісні люди, що при демагогічних методах мають можливість виплисти наверх, бо там не треба мозольної праці, творчості, зусиль, недоспаних у трудах ночей, а вистане: гарно говорити й обіцяти золоті гори, а потім не додержати обіцянок... Але в основі новий націоналістичний світогляд є демократичним. Коли під демократією розуміти доступ до влади найкращих із народу, але не методом обману й демагогії, а творчою працею над поліпшенням долі народу, тих, що між ним самим заслужили собі довір’я й визнання; коли під нею розуміти любов до народу не тільки до глибин слова, але й до глибин кишені; коли під нею розуміти невідкличну вимогу до кожного, без розбору, важких трудів, праці й уможливлення, завдяки праці й чистоті характеру та здібностям кожному з народу, перейти ряди провідної верстви; далі - соціальну справедливість, відповідний до зусиль праці та здібності розподіл добра між усіма громадянами держави, однакова на Ділі, а не, як у демолібералів, на папері, можливість, як у робітника, так у селянина і промисловця - впливати на державні справи й керувати ними, коли тільки характером, працею і розумом викажеться гідним цього - якщо так розуміти демократію, то націоналізм найбільше демократичний з усіх існуючих нині у світі програм побудови державного ладу й перебудови світу..."

Роль особистості і національної еліти

Для національної революції і державного будівництва необхідні кадри, пошуку і вишколу яких Ярослав Стецько, як активний націоналістичний діяч, приділяв велику увагу: "Двадцять добрих, політичне вишколених революціонерів-пропагандистів, організаторів чи бойовиків є більшим досягненням, ніж сотні міжпартійних засідань, що звичайно, є змарнованим часом." (Ідея, люди, боротьба, 1934)

Ці люди складають активну меншість, що очолює боротьбу для добра більшості, тобто вони є національною елітою. А отже, як еліта, активні, вишколені духовно, морально, розумово і фізично люди беруть на себе відповідальність за долю Нації в майбутньому і повинні мати волю і силу, для того, щоб розбудити народ в потрібний час: "Зрушити націю мусить її ж еліта, що віднаходить згублений впродовж десяток літ давній міф та його продовжує. Коли ж еліта характером слабне, коли вона невихована, сама не виховується і народу свого не виховує, приходить занепад нації, залежність від інших націй, що мають здорову еліту... Бо воля нації (націоналізм як історичне явище) існує й діє завжди в живих людях, а поза ними її немає. Кожне відродження нації виходить із неї самої, з її внутрішніх вартостей, з її волі, яку усвідомлює собі дана еліта, захопившись нею в цілості і беззастережно її здійснює..."  (Завваги (Мої думки на марґінесі дискусії про Орден), 1933).

Коли люди, що складають еліту, тобто наділені певними якостями і в їх душі горить велика Ідея, об'єднуються в одну структуровану організацію (Орден), тільки тоді вони можуть змінити світ на краще. Однак, розуміючи важливість внутрішньої дисципліни організації, слід так само остерігатись пригнічення індивідуальності її членів: "Для націоналістичного Ордену існує ідея нації. Послух, карність і т.п. це лиш неодмінні додатки... Тут не можна механізувати цілості життя кожного члена Ордену, брати усе механічно під один шаблон, бо кожний член Ордену - це окрема індивідуальність і індивідуальність непересічна."  (Завваги..., 1933)

Шлях героїв

Для Ярослава Стецька український націоналізм був не просто ідеологією - Ідея Нації була його дороговказом, а членство в Організації Українських Націоналістів значило фанатичну відданість Справі на все життя. Він був одним із найяскравіших представників покоління визначних борців, покоління, що було виховане ОУН, покоління, що створило легенду опору і боротьби, покоління Степана Бандери, Романа Шухевича, Степана Ленкавського, Олега Ольжича, Олени Теліги та багатьох інших Героїв. Це було легендарне покоління великих Людей, які "не тліли, а горіли".

Вони ставили перед собою, здавалося б, непосильні завдання і неухильно йшли до їх виконання, чим лякали імперіалістів та їх посіпак і завойовували симпатію, повагу і підтримку простих людей. Тому, що "Шлях героя - це здійснити силою своєї віри прірву між бажаним і реальним". (За творців нової дійсності, 1934). Національний герой - це переможець, людина, що любить життя і вміє його цінувати, а не суворий і незрозумілий персонаж, більше подібний до воскової фігури: "Члени Націоналістичного Ордену - це ніякі сумні аскети-песимісти, зневірені життям люди, навпаки - це радісні творці життя, діти весни" (Завваги…, 1933)

Як заповіт для нащадків, Великий Українець Ярослав Стецько, залишив настанову: "Міряйте свої сили не реальним, але бажаним! Великого бажайте!".

http://zakarpattya.net.ua/Blogs/

Газета «Нескорена Нація»

№3 (289)

Жовтень 2018