Портал Українського Націоналіста

П'ятниця, 19 липня 2019

Справжньої причини смерті Івасюка не встановлено й досі. 24 квітня 1979 року Володимир пішов вранці до консерваторії, в якій тоді навчався. Ніщо не віщувало лихого. Як згадувала його мати, близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде за годину. Але більше не повернувся.

Того дня Володимир ще телефонував до поета Ростислава Братуня і, не заставши його вдома, дуже засмутився, сказавши: "Ой, як шкода, як шкода..." Що він хотів сказати товаришеві та що його так засмутило — невідомо. А 26 квітня батьки, не дочекавшись сина, заявили про його зникнення в міліцію.

Таємниця смерті Володимира Івасюка

І тільки 18 травня 1979 року в Брюховицькому лісі поблизу Львова було знайдено повішений на дереві труп 30-літнього українського композитора Воло¬димира Івасюка. Типових ознак самоповішання, коли людина хоче востаннє ковтнути повітря, не було. Як не було на шиї смуги, характерної для такого виду суїциду. Це наводить на думку, що в петлі він опинився уже неживим. Під деревом лежала його порожня сумка. На руці покійного залишився годинник, у кишені — дрібні гроші...

Коли гортаєш пожовклі сторінки справи, найбільше вражає цинізм слідства. Наприклад, пошуки велися від 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа №239, яка чомусь мала назву «Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка». Можливо, уже на той час було відомо, де він і що з ним сталося? Інакше чому пошуки припинили 11 травня, якщо тіло знайшли тільки 18-го? А ще не зрозуміло, як Володя виліз на дерево, не забруднивши одягу: тодішній слідчий у цій справі Ярослав Гнатів підтвердив: жодних залишків кори на одязі Івасюка не було.

Батькам в міліції довго не давали дозволу на упізнання тіла. Те, що вони побачили, шокувало їх. Сина вони впізнали лише за шрамом після видалення апендикса й по родимці на спині.
Впізнати його було неможливо: обличчя знівечене, без очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Неозброєним оком було видно сліди від побоїв, а можливо, й катування. Але, незважаючи на це, слідчі завзято розробляли версію про самогубство, відкидаючи всі інші. У кримінальній справі 35-річної давності безапеляційно записано: "Смерть Івасюка настала внаслідок механічної асфіксії через удушення-самоповішення". При цьому висновок про причину смерті належить не комісії, а секретареві моргу, що виписав й довідку про смерть. А незабаром з кабінету прокурора, що проводив розслідування, зник пасок від плаща, на якому, за версією слідства, повісився Володимир.

Аби підкріпити цю версію, в партійній пресі повідомили: "Івасюк був психічно хворий. В останні роки він переживав депресію й творчу кризу". Був оприлюднений документ, відповідно до якого, "Івасюк, як душевно хворий, перебував під наглядом кафедри психіатрії Львівського медінституту". Уже зго¬ом з'ясувалося, що цей документ сфабрикували кадебісти.

Кільком людям нині покійний лікар Івасюка скаржився, що "певні особи" під зобов'язання про нерозголошення таємниці примушували його переписувати і загострювати історію хвороби Івасюка вже після його смерті, щоб вона вписувалася у наведений вище вердикт. Зрозуміло, до таких дій могли вдаватись лише дуже впливові люди.

Людський поголос розносив чутки, що композитора вбили спецслужби. За однією з версій, начебто були два свідки — закохана пара: вони бачили, як "брали" Івасюка. Незабаром вони загинули загадковою смертю. Була й записка, що потрапила в руки батькові Володі, в якій повідомлялося, що його сина відвезли автомобілем "Волга". А один з викладачів консерваторії згадує, що до нього на вулиці підходило двоє чоловіків і питали російською мовою про Івасюка.

Існує ще одна гіпотеза вбивства — побутова корислива. Родичі композитора згадували, що до нього на вулиці чіплялись якісь незнайомці, провокували на конфлікт. Одного дня він прийшов додому з обірваними ґудзиками. Подейкують, що Івасюк був заможною людиною, позаяк отримував великі гонорари за свої пісні та інші твори.

Однак слідство одразу відкинуло цю версію, І ніхто не поцікавився, чи зникли після вбивства з його помешкання якісь гроші, цінності, чи зловмисники виставляли якісь вимоги батькам? І якщо від Івасюка вимагали гроші чи діаманти, як припускають деякі слідчі, то невже він би їх не віддав перед загрозою смерті?

Якби це було правдою, міліція б без затримки розплутала цю справу і радісно відрапортувала про викриття бандитів. Це б відразу зняло всі запитання і напругу в суспільстві. Однак цього не сталось, значить, була інша причина вбивства, яку чомусь ретельно приховують навіть зараз. Взагалі, постає риторичне запитання: чи можна вірити протоколам допитів тих часів, висновкам медиків та судмедекспертизи?

Відомо, що за два місяці до смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він мав одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в "Фонд миру" в обмін на дозвіл виїхати до Америки. Але Володю закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції.

Не секрет, що Івасюк був відомий своєю принциповою національною позицією. На одному з концертів він сказав, що у Греції є популярний співак, проте греки його не поважають, бо він не співає пісень рідною мовою. Глядачі в залі, певна річ, зрозуміли його з півслова.

Як відомо, у радянські часи національно свідомі українці були під тотальним наглядом спецслужб. Запроторити у в'язницю могли за вірш, вишиванку чи вертеп. В'язнями сумління ставали тисячі письменників, громадських діячів і просто небайдужих людей, багато з яких так і не повернулися на рідну землю. А от як бути з композитором, який своїми піснями пробуджує в людях національну гідність і любов до рідної землі? І ці пісні розлітаються як пташки по усіх країнах та континентах.

Кадебісти добре розуміли, що цю високу хвилю потрібно було будь-що спинити, поки вона не переросла у дев'ятий вал. Але заборонити Івасюкові писати пісні вони, звичайно, не могли, а от встромляти палиці в колеса І примусити «співпрацювати» з органами — залюбки.

Проблеми у молодого композитора почались давно. Слава і великий успіх принесли зі собою заздрість колег, з'явилися ідеологічні перепони. Івасюка почали пресувати свої і чужі. Його пригнічували конфлікти з деякими викладачами у консерваторії, які не могли змиритися з успішнішим і талановитішим учнем. Івасюка без пояснення причин викреслили зі списку кандидатів на здобуття Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.

А у 1976 році Володимира Івасюка виключили з консерваторії (нібито за пропуски занять), а потім заборонили їхати на Міжнародний пісенний конкурс "Сопот-77", де Софія Ротару перемогла з його піснею "У долі своя весна". Це свідчить щонайменше про його непрості взаємини з владою.

Володимирові Івасюку давали зрозуміти, що навіть мовчазне протистояння системі — марна річ. Можна припустити, що, коли шантаж із якихось причин їм не вдався і композитор пригрозив викрити шантажистів, вони — чи то випадково, чи то за попереднім наміром — вбили його.

Не обійшлося і без жінки. Тетяна Жукова, подруга композитора, з якою він начебто мав намір одружитись, одразу після смерті Володимира завбачливо виїхала з України. Чогось боялась? І чи була вона просто співачкою і коханою жінкою чи, може, виконувала й інші функції, наприклад, стеження? Думку про причетність спецслужб підтверджує і той факт, що одразу після смерті Івасюка його пісні опинились під забороною. На чиюсь вказівку пісні на радіо й телебаченні перестали транслювати, про них ніби забули. А вбитим горем батькам не дозволяли поставити пам'ятник на могилі.

На похорон Володимира Івасюка прийшло понад десять тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорон композитора перетворився на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула того ж дня. Наступного дня люди принесли їх ще більше. І так тривало протягом місяця. Це був свого роду акт громадянської непокори.

Невдовзі до Львова прибув голова КДБ УРСР Федорчук, який влаштував розбір польотів місцевим кадебістам за слабку боротьбу з українським буржуазним націоналізмом і його гучними проявами під час багатотисячного похорону Івасюка.

Повернення імені Володимира Івасюка відбулось щойно у 1989 році, коли до його 40-річчя Товариство Лева в театрі ім. Марії Заньковецької організувало великий концерт. Згодом був створений фестиваль "Червона рута", конкурс ім. Володимира Івасюка, а в 1994 році йому присудили премію ім. Т. Шевченка, і тільки у 2009 році Івасюка удостоїли звання Героя України.

Марія Костецька

Авторські публікації

Газета «Нескорена Нація»

№1 (290)

Січень 2019