Портал Українського Націоналіста

Четвер, 21 червня 2018

Мені за місяць виповниться 88 років. Все своє життя склав на вівтар служіння Україні та рідному народові.Багато з моєї родини полягло в лавах ОУН і УПА. Хвалитися не хочу. Але моїми стараннями в селі Микитинці Івано-Франківської міської ради відкрито перший на території міської ради пам'ятник Герою України і Провіднику ОУН Степану Бандері, єдиний на території міської ради пам'ятник Лесі Українці та скульптуру Ангела Охоронця.

Завжди був переконаним націоналістом-бандерівцем і переконань своїх ніколи не міняв. Був, є і до смерті залишуся членом ОУН.

З огляду свого життєвого досвіду хочу закликати громаду міста Івано-Франківська і передусім молодь підтримати кандидатом у Верховну Раду від міста Франківська (виборчий округ 83) людину у якої слово завжди єдине з ділом, яка допомагає простим людям та нашій спільній українській справі, гідного однофамільця нашого великого Кобзаря Шевченка Олександра Леонідовича.

Ще під час парламентських виборів 2012 року я вручив йому символічну Гетьманську Булаву в Центрі патріотичного виховання молоді імені Степана Бандери. І сьогодні на проміжних виборах знову закликаю Вас,дорогі краяни підтримати Шевченка. Цю підтримку від імені всієї ОУН я йому висловив на відкритті картини Романа Бончука "Небесна Сотня" і сьогодні прошу через засоби масової інфопмації всіх справжніх патріотів України та рідного Івано-Франківська підтримати Шевченка.

Я бачив його на Євромайдані і знаю, що він завжди був проти банди Януковича-Путіна. Досить з нас балакунів-демагогів, які гарно говорять про любов до України, але для цієї України нічого не роблять. Тому підтримуючи Шевченка, підтримую рідний Франківськ і його громаду.

Будьмо разом! Слава Україні!

Підтримував і буду підтримувати Шевченка!

Політична арена України нагадує папе­ рове асорті: його вже треба викидати, смердить, а ми тримаємо на столі, ще й гостей частуємо. Правда, через кож­ні п'ять років ми йдемо до крамниці по нове сміття. Цікаво, чи може статися так, щоб нарешті не довелося тратити влас­них сил, зупинити непотрібний колапс? Можна, та тільки не в Україні...

Причина перша: безвідповідальність самого виборця. Проблема, мабуть, номер один, хіба ж, щось купуючи, хапають що­небудь пер­ ше з прилавку? Елементарний аналіз програми формування власних вимог до кандидата, незалежна громадська ініціа­тива — це ті банальні речі, які здатні змі­ нити ставлення до Вас самих.

Причина друга: інформаційна залежність. З кожного боку на людину давить якийсь слоган. Тисячі бордів, ходячі агітки, без­ платні газети, рекламні ролики непомітно осідають у свідомості й роблять своє, пси­хологічно перетворюючи нас на зомбі.

Причина третя: відсутність власного «я». Ідеологічна обробка комуністичних часів ще довго проявлятиметься на фоні життя країни. Власне нав'язана, не при­ таманна нам схема державотворення не дає можливості формуванню особис­ тості свідомого громадянина.

Отож, як вибрати свого кандидата?

Дуже просто: відкинути людський фак­ тор й статистично оцінити політичну програму, дії більш реальних претен­ дентів. Звичайно, питання в тому, на яку спиратися інформацію при аналізі? Від­повідь очевидна — на всю! Бо як інакше вибрати, якщо немає критики? Істина породжується лише в суперечці... Нарешті згадати, хто Ви й з чого ліплені. Єдина, мабуть, у Європі нація космо­ політів, без культурного й патріотичного виховання. Без азарту все­таки віддати перевагу національним цінностям.

І остання порада — задуматися над та­ кою дилемою: хто відповідає за Ваше життя й чи не дешевше цій державі його відсутність?

Оце вже починають говорити про місцеві вибори.Вибори та й вибои. Дурять нас та й дурять. Особливо брехня,обман і самообман притаманні при виборі міських голів. В десятикратній степені це стосується Івано-Франківська.

Я собі отак подумав про директора фірми "Надія" Мирослава Бойка. Відновив чоловік колись занедбаний найбільший готель міста. Зробив чудовий конференц зал, пекарню, ресторан. Це своєрідна візитівка міста. Тут проходять різноманітні презентаційні заходи. І перше враження гостей про Франківськ починається звідси.

Мирослав Бойко природжений господар, чи як кажуть гуцули, газда. Не політичний пристосуванець чи людина-мегафон. Мало говорить — багато робить. Допомагає малоімущим, кожному нашому старому, багатолітньому члену ОУН щороку на Великдень презентує вітання і чудову пасочку.

Не те, що ці жлоби і хабарники з міськвиконкому і міськради. Коби для себе лишень щось урвати. Я так думаю що будемо говорити з паном Мирославом, аби йшов на мера. Потрібен газда рідному Івано-Франківську...

В Донецьку, Луганську та Харкові розпочався шабаш сепаратистів прямими організаторами і спонсорами яких є Путін і Янукович. Нажаль центральна київська влада маючи всі важелі впливу не може чи не хоче запобігти антиукраїнським проявам.

Взагалі поведінка органів МВС більш ніж дивна. Як і найвищого керівництва держави. Крим здали, Сашка Білого вбили, із сепаратистами не можуть дати ради, українофоби пачками балатуються в Президенти.

Що далі? Чи потрібен третій Майдан щоб заставити цю владу працювати, або змести її геть?

Дати по зубах сепаратистам!

Лідери об'єднано-роз'єднаного псевдо-Руху, тобто його відламів окремішно балатуються в Президенти. Це панове Клименко (УНП) і Куйбіда (НРУ). Ще рік тому ці партії оголосили про об'єднання в єдиний Рух, який очолив Куйбіда, а від УНП його заступниками стали Заяця і Шовкошитний. Це об'єднання подавалося в засобах масової інформації, як торжество єдності всієї, без винятку, націонал-демократії, сповнення заповіту Чорновола і таке інше. Колись такі лідери цих партій, як Костенко і Удовенко теж повсюдно теревенили про єдність, але порозколювали все, що могли.

Риторика,яка подобалася рядовим членам колись єдиного Руху,передусім в первинних осередках в містечках і селах Галичини виявилася брехливою демагогією, що межує із святотатством — коли перешиванці і розкольники фінансовані колишнім "Гімлером" режиму Януковича Клюєвим згадували покійного В'ячеслава Максимовича Чорновола. І тепер УНП і НРУ повиставляли своїх недолугих лідерчуків кандидатами в Президенти, як ви думаєте хто за них проголосує?Так,ніхто.Це технічні кандидати, але ж хтось їх оплачує. І цей хтось звичайно ж замовлятиме музику.

А на останок нагадаємо патріотам Івано-Франківська про крадіжку десяти тисяч доларів в офісі Івано-Франківської обласної організації УНП. Гроші з каси Майдану, Штабу національного спротиву. Пошуміли про цю крадіжку Франківські інтернет-ресурси та й затихли. А "капуста" кудись тихо "ушуршала". Може комусь із штатних патріотів, кандидатів до ВР по 83-му округу стане в пригоді? А може цих технічних кандидатів в Президенти від УНП і НРУ підвісити за мошонку на Майдані в Києві? Як гадаєте?

УНП і НРУ — баламути несусвітні

А дивіться дорогі мої друзі,штатні люстратори і платні революціонери Івано-Франківщини: одих сучих дітей ви бачите, а інших не помічаєте. Як зрозуміти що колишнього голову Долинської РДА януковських часів (дивіться відео на цьому сайті) сьогодні пропонують керівництву Укравтодотору в особі колишнього керівника Одеського Фронту Змін, як незаміниму кандидатуру на «хлєбноє мєсто» керівника служби автомобільних доріг Івано-Франківської області.І зауважте всі мовчать.

Де є чесні журналісти та громадські активісти? Безкомпромісні у боротьбі за «капусту» Прикарпатські інтернет-ресурси,як сказав би донецький хам «мать вашу за лапу»...

Ось так: Кернес при владі в Харкові,Добкін йде в Президенти, Крим здали кацапам, Сашка Білого демонстративно вбито, на Прикарпатті янукани масово перешиваються в «героїв майдану»,а братія мовчит собі витріщивши очі...
Чи довго,ще так буде?

Серьожа Плотніков-Януковський знову при кориті?

Загинув один з небагатьох безкорисливих і безкомпромісних українських націоналістичних діячів, керівник Правого Сектора Західної України, Герой України та Ічкерії Олександр Музичко (Сашко Білий).

Мені доводилося зустрічатися з ним в колі колишніх політв'язнів комуністичного режиму Анатолія Лупиноса та Івана Кандиби. Як бачимо в Україні після усунення від влади Януковича складається парадоксальна ситуація. Кернес на волі, а Олександра Музичка застрелили. 

Чи націоналісти є найлютішими ворогами і для теперішньої влади? Я собі пригадую, як на початку Івано-Франківського Майдану його ватажки недопускали на трибуну Андрія Подільського і Василя Абраміва та називали їх тітушками та провокаторами. А жоден Франківський сайт окрім Нескореної Нації не хотів друкувати публікації Андрія Подільського.

Чи подаруємо ми смерть Олександра Музичка, чи розквитаємося з тими хто вбив Героя, не залежно від того хто це є?

Пам'яті Олександра Музичка (Сашка Білого)

«Кому война, а кому мать родная». Доки одні гинули в Києві від рук Зека і його влади,інші по традиції продовжують забудовувати центр Франківська. Зокрема на вулиці Січових Стрільців, 42а розпочато забудову яка аж ніяк не впишеться в архітектурний ландшафт центру нашого Європейського міста. Це розсташовано через дорогу від колишнього Будинку піонерів. Але для когось цей лакомий шматочок муніципальної земельки довго тримали.

Земельні афери у Франківську, навіть дуже великого обсягу рідко зазнають належної уваги правоохоронців.Але ж тепер після перемоги Революції може щось зміниться? Нагадаємо що свого часу будівельна фірма «Маодот» якою керують колишні керівники ленінського комсомолу України і Прикарпаття, кращі друзі Януковича «відтяпала» землю військової частини за сумнівними схемами. Чи помітить це нова влада і нові правоохоронні органи?

Після комуністичних судилищ-розправ їх жертв завжди чекав етап (доставка на місце відбування покарання). Таке настало і щодо мене та інших шести із т. зв. групи Лук'яненка-Кандиби (всього нас було 7 чоловік) після таємного судилища-розправи, що відбулася над нами 20-24 травня 1961 р. 

На етап 16 серпня 1961 р. попало четверо: Іван Кілиш, Йосип Горовницький, Степан Вірун і я. В другій половині дня нас помістили на Львівській залізничній станції у вагон-зек та поїзд вирушив в напрямку Мордовії, де розміщалися концтабори нашого місця відбування покарання. Ранком 18 серпня ми прибули у Харків, де нас висадили і автозеком завезли у харківську пересильну тюрму. 

Там помістили нас в одну із підвальних сирих і брудних камер до чотирьох невідомих нам в'язнів. Камера була розміром не більше 12 кв. м з двоярусними дерев'яними нарами, невеликий столик, кілька табуреток та один із головних атрибутів камери – «параша». 

Серед «жильців» камери був інтелігентного вигляду кремезний дідуган з сивим, накоротко остриженим волоссям та сивою бородою, якому можна було дати під 70 років. Пересувався він повільно при допомозі кийка, маломовний; з першого погляду відчувалося, що він «західняк». Серед інших трьох був один років 40 мужчина, кремезний, середнього зросту, розмовляв мовою східного українця. Як виявилося, він був засуджений за службу в німецькій поліції. Третій серед них був молодий хлопчина, смуглявий, років 18–19, який з затрудненням розмовляв по-нашому. Він за походженням румун, сповідував єговізм, за що і був засуджений. Четвертим був теж молодий хлопчина, щуплий, низького росту, років 17, на вигляд дуже неохайний, в брудній одежі з випущеною сорочкою, поведінки «жуліка», розмовляв російською мовою наскрізь переплетеною лайливими, нецензурними словами. Це був кримінальник. 

Ось у такому товаристві ми опинилися. Як завжди при таких зустрічах, в першу чергу, знайомство – запитання: хто ви? Звідки? За що попали? По якій статті судили? На який термін? і т. п. 

Досить стримано цікавився подібним і «дідуган». Ми з самого початку відчули, що він людина духовного сану. В розмові це підтвердилося, беручи до уваги предмет його зацікавлення. Він цікавився становищем української греко-католицької церкви в Галичині, яка після насильницької розправи над нею в 1946 р. перебувала в глибокому підпіллі разом з рештками її священнослужителів. Відчувалося його тяжке переживання з приводу такого становища. Але не признався, хто він такий. 

Однак нам все-таки скоро вдалося взнати, хто він, наш співкамерник. Нам посприяв в цьому хлопчина-румун, який чув, що наглядачі звали його «Сліпий». Так ми взнали, що маємо честь перебувати в середовищі наступника славного митрополита Андрея Шептицького – митрополита-політв'язня Йосипа Сліпого. 

Ми тут же прийняли його в своє товариство і ділилися з ним своїми харчами, яких мали чимало, бо перед етапом отримали продовольчі передачі з дому. Так ми чотири доби жили однією сім'єю і майже нічого не брали з тюремної їжі, яка була крайньо поганої якості – синя пшоняна похльобка та якась засмічена пісна каша і недопечений чорний хліб та якась брудна водичка під виглядом чаю. За ті дні ми здружилися, і наш дорогий краянин поступово «розкривався» перед нами. Багато розповідав нам про пережите за всі 14 років його перебування в ув'язненні та й за роки до ув'язнення, що для нас було надзвичайно цікавим та корисним. 

Розповідав, з якими великими пригодами-перешкодами йому доводилося писати історію Української греко-католицької церкви, яку все-таки написав. 

Він повертався з Києва, куди його завезли понад півроку тому. Везли його туди з комфортом, в цивільному одязі, в окремому купе м'якого вагона у супроводі двох кагебістів і харчувався разом з ними в ресторані поїзда. У київській тюрмі теж тримали його в одній із найкращих камер та годували цілком нормально. Періодично викликали його на співбесіди з великим начальством. 

Розмови в основному велися навколо питання відречення його від Української греко-католицької церкви. Це й було в основному причиною етапування його до Києва. На випадок згоди обіцяли надати йому один з найвищих санів і т. п. Водили його по церквах, музеях, культурних установах та учбових закладах. Та митрополит Йосип Сліпий стояв, мов скеля несхильним, та не піддавався на всілякі спокуси і залишився вірним Українській греко-католицькій церкві, вірний своєму українському народові, і тому кагебісти вирішили вернути його назад в мордовський концтабір. 

Його везли назад етапами разом з в'язнями різної категорії, серед яких переважали кримінальники, які, як правило, вели себе крайньо грубо, нахабно до інтелігентів та старших, грабували їх – забирали як речі, так і харчі, в тому числі й пайку та по-різному знущалися над ними. 

Ось при таких обставинах ми й зустрілися з ним у харківській пересильній тюрмі. 

На четвертий день нашого перебування всю нашу групу повезли в Мордовію, а митрополит Сліпий залишився в цій сирій тюрмі. 

Дуже і дуже було сумно розлучатися з ним, залишаючи його в таких умовах. Після цього ми більше не зустрічалися. 

Маємо наглядний приклад того, як ставилося КГБ в різних обставинах до своїх жертв, до своїх підопічних. 

Та всьому буває якийсь кінець. 

Через півтора року після нашої харківської зустрічі, тобто в січні 1963 р., митрополиту Сліпому було запропоновано виїхати до Риму, до Ватикану, при умові, що він не буде робити зупинки в рідному Львові. Наш Дорогий пастир був змушений погодитися на такі умови і через якийсь час опинився в середовищі Римського папи.

Так скінчилися тяжкі митарства по тюрмах і концтаборах смерті протягом 18 років одного із найславніших синів України митрополита Йосипа Сліпого, якому ще судилося прожити понад 20 років, хоча й поза межами рідної і любимої України, але все-таки на волі й в цивілізованому світі та ще й в середовищі близьких по духу і вірі йому людей та дослужитися до одного із найпочеснішого церковного сану – до кардинальського титулу папського престолу.

Останнім часом мені та моїм родичам телефонують невідомі особи з погрозами щодо різких антивладних публікацій на ресурсі Нескорена Нація. До цього, за останні двадцять чотири роки мого перебування в активній політиці, я вже звик. На погрози ворогів та поливання брудом псевдопатріотами не звертаю уваги і завжди готовий дати відсіч.

На мою сторінку у Фейсбуці постійно надсилають спам і віруси оскільки поширюю карикатури на Януковича, кишенькових опозиціонерів, тощо. Не так давно на Прикарпатських інтернет-ресурсах з'явилася інформація, що місцеві "ригивоняли" фінансують спамерів, які мають на меті нейтралізовувати антивладні інтернет-ресурси.

Зауважу, що з нами співпрацюють поважні спеціалісти з новітніх інтернет техно-логіїй, яким не важко вичислити хто конкретно займається таким паскудством. А моїм друзям і однодумцям неважко буде проломити їхні собачі голови.

Аналогічно наполегливо раджу всім Івано-Франківським "штатним патрійотам" "монополістам на любов до України" та власникам "торгового дому Просвіта" припинити обдирати агітматеріали ОУН з інформаційних "кубів" в центрі Франківська, бо потому доведеться, вибачаюся на слові, на задниці повзати до куплених Чудновим Просвіт та проституйованих Боровокунів.

Начувайтеся!

З повагою, такою на яку ви заслуговуєте,